Традиційне вбрання Півдня
Комплекс чоловічого вбрання Цент¬рального Степу в цілому збігається з одя¬гом Донеччини, відрізняючись лише де¬якими деталями. Серед них зазначимо так звану підоплічку, що вшивалася на спині сорочки, верхній одяг типу паль¬та — дежурку (як і на Слобожанщині), чоловічі юпки на ваті. Побутували й своєрідні зачіски — під гребінець, з чу¬бом та бриликом.
Одяг більшості сільського населення Криму створювався на основі народного вбрання переселенців — переважно з України та Росії, частково з Білорусії.
Спочатку частина переселенців, особ¬ливо жінки, носили здебільшого тради¬ційний костюм або окремі його частини. Поступово цей одяг зношувався. У де¬яких родинах традиційне вбрання ховали у скриню для урочистих випадків або «на смерть», іноді його зберігали просто на згадку про рідні місця. Подекуди дів¬чата, виходячи заміж, одягали це вбран¬ня як весільне.
У Криму ніколи не вирощували такі традиційні для України культури, як льон та коноплі, котрі були сировиною для ви¬готовлення саморобного полотна. Це значною мірою сприяло тому, що крим¬чани шили одяг із фабричних тканин. Такий одяг значно відрізняється від традиційного, хоча жіноче вбрання, особ¬ливо українок, майже втративши тради¬ційний декор, за кроєм та силуетом має з ним багато спільного.
Українки, як правило, носять кофти у фігуру (в талію). Комір звичайно вузенький; іноді, як у традиційній сороч¬ці, у місці вшивання станка в комір роб¬лять дрібні збори. Подекуди кофти ши¬ють зі зборами від лінії талії. За кроєм вони нагадують корсетку, тільки з рука¬вами.
Спідниці звичайно побутують широкі (раніше шилися у сім пілок, тепер пере¬важно у три), на шворочках (шнурках). Тканина — як для кофт, так і для спід¬ниць — використовується здебільшого яскрава, квітчаста. Спідниця спереду обов'язково прикривається фартухом зі шляркою (оборкою), інколи з нагруд¬ником. У деяких випадках сорочки й кофти вишивають на рукавах поліхром¬ною вишивкою (копійками). Комір і пазушка, як правило, не вишиваються.
Головний убір жінок — здебільшого хустка, влітку біла, зимою вовняна або напіввовняна, темних тонів. Святкові хустини переважно барвисті. Способи пов'язування хусток різноманітні, але чоло обов'язково закрите.
За взуття правлять чуреки, схожі на капці або постоли. їх шиють із тканини, зі шкіряною чи гумовою підошвою. Но¬сять також різноманітні туфлі. Чоботи, як правило, не використовують — через теплий клімат.
Дівчата й молодиці у кримських селах одягаються по-міському: короткі спідниці, різноманітні кофти, жакети, блузки, сукні, шапочки, берети тощо. Подекуди сільчанки шиють самі або ку¬пують у магазинах, а затим підганяють на свій смак ватяні безрукавки, різно¬манітні кофти тощо. Взимку й восени жінки, переважно старшого покоління, носять довгі пальта; навіть збереглися бурнуси на ваті, з облямованими тась¬мою полами, коміром та кишенями. У північній частині Криму старші жінки інколи носять взимку кожушанки, покри¬ті тканиною, а також нагольні або криті сукном кожухи.
Щодо чоловічого одягу, то в ньому майже немає традиційних рис, але й тут помітні деякі особливості вбрання і ма¬нери його носіння. Так, старше поколін¬ня надає перевагу широким штаням типу галіфе, які носять, заправляючи у чобо¬ти. Колір сорочки звичайно білий, іноді з вишитими грудьми та коміром. Хутря¬на шапка зі смушку також характерна більше для українців, так само як звичка виставляти з-під шапки чуба. Восени й взимку серед чоловіцтва побутують короткі напівпальта з косими кише¬нями.
Цікаво, що незважаючи на сумісне проживання у кримських селах українців і росіян їхній одяг багато в чому різний. Росіянки старшого покоління полюбля¬ють вузькі спідниці, сукні, сарафани. На відміну від українок, які шиють нижні сорочки за традицією з рукавами, росі¬янки роблять їх на бретельках. Тканини для верхнього одягу російські жінки використовують здебільшого однотонні, темних кольорів, українки ж надають перевагу яскравим. Окрім того, якщо українки носять кофти й безрукавки, то часто шиють їх самі, тоді як росіянки вибирають переважно куповані.
Використана література.
1.Матейко К. І. Головні убори українських се¬лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.