Традиційне вбрання Півдня
Костюм населення південної частини України — наслідок взаємодії культур українського, російського, мол¬давського та інших народів, що заселяли край. Крім того, на ньому відчутніше позначився вплив міста. Поряд із тради¬ційним убранням чоловіки тут досить рано почали носити верхні сорочки, косо¬воротки, пальта, піджаки, картузи, чере¬вики; жінки — фабричні спідниці, коф¬точки, блузки, шалі, капелюшки. Дівчата зачісували волосся найчастіше по-мі¬ському.
Виходячи з локальних особливостей традиційного вбрання у цьому регіоні можна виділити декілька зон, основні з яких ми й розглянемо. По-перше, це Донбас із суміжними територіями Запо¬ріжжя та Приазов'я (загально назвемо цю зону Донеччиною); по-друге, це міс¬цевості обабіч середньої та нижньої те¬чії Дніпра (нинішні Дніпропетровщина й частково Кіровоградщина) — типовий український Степ; і, по-третє, це така своєрідна зона, як Крим.
Традиційні жіночі сорочки Донеччи¬ни — з прямими вставками, пришитими по основі (з лиштовочками), з підтич¬кою або додільні. Низи рукавів збирали¬ся на нитку, іноді пришивали оборки — чохли. Вишивка сорочок — біла або чер¬воно-чорна; вишивалися рукави, вставки, іноді поділ та комір. Наприкінці XIX ст. поширюються сорочки до гестки, до та¬лійки (на кокетці) — переважно з фаб¬ричного полотна.
Поясним одягом слугували обгортка та дерга чорного кольору з вузькою кольоровою смужкою. Плахти носили лише в деяких селах. Пізніше на зміну цим видам убрання приходять вовняні (кашемірові) або з кубового ситцю рясні спідниці (кількість пілок сягала дев'я¬ти), а також спідниці з оборкою, при¬шитою до подолу. Фартухи, які назива¬лися тут попередницями чи запонами, були двох видів: із грудинкою та на паску; перший здебільшого правив за ро¬бочий одяг, другий був святковим. Фар¬тухи з грудинкою шили з темної деше¬вої фабричної тканини, іноді зі скром¬ною обшивкою тасьмою. Фартухи на пас¬ку робили з білого полотна й обов'яз¬ково прикрашали вишивкою, мережкою або мереживом.
Нагрудним жіночим одягом були ко¬роткі безрукавки з фабричної тканини, прямого крою або в талію; корсетки до вусів із невідрізною спинкою; карасики, аналогічні за кроєм корсеткам, але знач¬но коротші, і їхні поли не заходили одна за одну.
На початку XX ст. з'являються ко¬роткі кофти-бебешки, подібні до харків¬ських матросок чи полтавських підроманців. Бебешки шили з фабричних тка¬нин із кокеткою. На грудях та спинці біля кокетки робили численні збори. За¬стібка розміщувалася по лінії плечового шва уздовж пройми рукава. Носили й легкі бавовняні кофти, а подекуди — так звану парочку; кофту й спідницю з однієї тканини.
Утепленим нагрудним одягом були сачки в талію, прямоспинні баски, ко¬закини на ваті — прямоспинні або до ву¬сів. Із початку XX ст. поширюються короткі москвички на ваті, пошиті в талію.
Верхнє жіноче вбрання — білі, а піз¬ніше сірі свити з саморобного сукна до вусів. Коротка свита звалася куциною. Носили також юпки в талію з фабричної тканини, на ваті, з розширеним клинами подолом. На початку XX ст. набули по¬ширення довгі широкополі холодайки на ваті та аналогічні за кроєм прикорочені ватянки. Взимку одягали кожухи з фон¬дами, або до вусів. Згодом почали носити короткі полушубки прямого крою. Функ¬цію плаща виконував бурнус — довгий широкополий одяг із грубої фабричної тканини.
Очіпок на Донеччині повсюдно вдяга¬ли під намітку. Наприкінці XIX ст. за¬мість неї голову почали пов'язувати хусткою. В холодну пору року носили вовняні або напіввовняні хустки, в теплу погоду — з легких фабричних матеріа¬лів, барвисті або білі. Очіпки шили пере¬важно з парчі у вигляді круглої шапоч¬ки з вушками (подібні до харківських). Пізніше поширюються очіпки з ситцю — на мотузках. Носили також капери, ана¬логічні капорам Харківщини.
Дівчата заплітали волосся в одну, іноді у дві коси зі стрічками, на свята вдягали вінки з живих або штучних кві¬тів. Пов'язувались яскравими хустками. Взуттям слугували чоботи (переважно чорні, в деяких районах — кольорові), постоли-чадудси, черевики, а також висо¬кі гетри та черевики на резинках.
Чоловічий одяг — тунікоподібні со¬рочки або на кокетці, зі стоячим або виложистим коміром, рукави викінчува¬лися манжетами чи вільно. Розріз пазухи був по центру або збоку. Вишивалися груди, манжети, комір, іноді поділ. Поде¬куди вдягали косоворотки. У більшості районів сорочку носили навипуск і підпе¬різували плетеним чи звитим паском чер¬воного або синього кольору з китицями. Штани у XIX ст. були широкі, з вибій-частого полотна, з ромбовидною встав¬кою між холошами. Пізніше їх почина¬ють шити з фабричних тканин (сукна, пестряді) і значно вужчими.