Традиційне вбрання Півдня

Обов'язковою в чоловічому костюмі Донеччини була жилетка, що вдягалася на сорочку. У XX ст. в деяких селах з'являються костюми-трійки.Традиційний верхній чоловічий одяг — свита до вусів (до фондів). Побутувала також чинарка з фабричної тканини, відрізна по лінії талії, з густими зборами й стоячим коміром. Носили й куцини, подібні за кроєм до чинарки, але значно коротші, а також венгерки довжиною до колін.

Чоловічі кожухи були здебільшого відрізними по лінії талії, зі зборами. У сильний холод одягали довгі широкі тулупи з великим коміром, що закривав плечі. В негоду напинали сіряк із кобкою чи кобеняк-кирею з відлогою.

Головні убори чоловіків — хутряні шапки конусоподібної заокругленої фор¬ми, влітку — брилі. У XX ст. з'являють¬ся шапки-вушанки, картузи. Стриглися чоловіки нетрадиційно — під бобика, під польку.

Взуттям були чоботи-витяжки, постоли-чарухи, подекуди — личаки пря¬мого плетіння, дерев'яники (підошва дерев'яна, верх шкіряний). На початку XX ст. поширюються чоботи-бугилки та галоші.

За характером убрання центральні степові райони виділяються в окремий комплекс, який, утім, не є однорідним: скажімо, костюм території сучасної Дні¬пропетровщини тяжіє до Донеччини, Полтавщини, Харківщини, а сучасної Кіровоградщини — до Черкащини та Поділля.

Комплекс жіночого одягу включав сорочку зі вставками або до талійки (до гестки, до плечок) — додільну або до підтички. На сорочках зі вставками у місці зшиву вставки зі станом та комі¬ром, а в сорочках до талійки в місці пришиву стану до кокетки робилися чис¬ленні дрібні складки (пухлики, занизки). Сорочки до талійки мали квадратний, рідше — овальний виріз горловини. Па¬зуху прорізали посередині чи збоку. Якщо каре було великим, застібки не робили. Під рукавами вставлялися ласт¬ки. Призбирані низи рукавів називали чохлами (рясна оборка) або манкетами (вузька обшивка). Вишивалися вставки, комір, кокетка, рукави, поділ. Колорит вишивки — червоно-чорний, із початку XX ст.— частіше поліхромний. Носили сорочку з напуском, підперізуючи поясом-окравкою — червоним у дівчат та зеленим у жінок.

Традиційний жіночий поясний одяг — дергу, плахту, запаску — на¬прикінці XIX ст. поступово витісняють широкі спідниці з фабричних тканин. Шилися вони у складку або призбиру¬валися біля пояса, застібалися на ґудзик або зав'язувалися поворозками. Довжи¬на спідниць — до кісточок. У західні¬ших районах (колишня Єлисаветградщина) на поділ спідниць нашивали смуги іншої тканини (найчастіше плису) — бійо або прострочували складочки (за¬лужки); низ подола підшивали (підбій¬ка, лиштва), іноді вздовж нього нашива¬ли так звану щіточку. Подекуди жінки вдягали декілька спідниць, щоб надати фігурі пишності. Фартухи шили пере¬важно з білого полотна, особливо свят¬кові. Вони були коротші за спідницю на 20—30 см. Знизу робилася оборка (шлярка). Оздоблювалися фартухи ви¬шивкою, мережкою, мереживом. Особли¬вістю цього виду вбрання у степових районах були вишиті різнокольоровими нитками китиці, які пришивалися до по¬ворозок.

Нагрудним жіночим одягом були кор¬сетки, безрукавки-карась, різні кофти. Корсетки шили з атласу, парчі, ситцю, до вусів, із чотирикутним викотом. Ка¬рась являв собою корсетку з дуже широ¬кими полами (на Донеччині карасик, навпаки, був досить короткий). Поде¬куди траплялися сарафани. На початку XX ст. поширюються безрукавки з пря¬мою або приталеною спинкою, а також безрукавки-ванники, що виконували роль білизни (ліфа). У той же час почина¬ють носити кофти-бебешки, оздоблені оборочками, особливо на грудях. Кофта типу підмостону шилась зі складками в талії, на кокетці. На відміну від інших кофт вона була з глибоким заходом. Такі види одягу, як бурмоси, сачки, бас¬ки, шили також переважно з фабричних тканин. Бурмоси були прямоспинні, з ма¬леньким стоячим комірцем, по лінії талії робилося декілька поперечних рядків ви¬шивки. Розширений донизу сачок мав виложистий комір та косі кишені. У бас¬ки на спині від лінії талії робилися три складки. У 20-х роках з'являються парочки (кофта і спідниця). Утепленим нагрудним одягом на ваті, який шився з купованих тканин, були юпки (юпанки, юпаночки). Всі вони мали подібний крій, але вирізнялися довжиною. Найкоротшими були юпаночки — ледь нижче сте¬гон, подібні до куцин Донеччини. Носили також прямоспинні короткі ватянки, що нагадують сучасні фуфайки.

Верхній жіночий одяг — свити та юпки з домашнього сукна темного кольо¬ру, з невідрізною спинкою і кількома зустрічними складками, що спадали від талії у вигляді фалд. Ззаду на талії подекуди нашивали кольорові трикутни¬ки — червоні очі. Поли, комір, низи ру¬кавів обшивали тасьмою. Свита-полька була розклешеною донизу за рахунок клинів, зі стоячим коміром і накладними кишенями. Так звану пальтисанку шили з фабричної тканини, на ваті, з розши¬реними полами. Взимку носили кожу¬шанки з ватяним станом, криті фабрич¬ною тканиною, відрізні по лінії талії та з рясними зборами. Вище від них при¬шивали пасок та обтягнуті червоною шкі¬рою ґудзики. Комір був стоячий, із хутра. Поли й рукави обшивали смушком — обложкою.Жіночі головні убори цієї зони нам уже відомі. Це насамперед ситцевий очіпок-збірник, що вдягався під хустку. Літні жінки носили ватяний очіпок з одним рогом — горботку. Хустки були вовняні або напіввовняні, барвисті, з бахромою, влітку з більш легких і світ¬лих тканин. Характерним для колишньої Катеринославщини був звужений з боків капор червоного кольору, оздоблений темним плисом із квіткою. Під капором жінки закручували волосся в коронку. Пізніше жінки й дівчата починають но¬сити куповані шарфи.