Розвиток культури України в ХХ ст
У цьому ж був звинувачений і його наступник М. Скрипник. Такі дії, ясна річ, украй негативно позначилися на стані культури та освіти в Україні. На початку 30-х років було при¬пинено політику коренізації. Однак, незважаючи на це, ліквіда¬ція неписьменності тривала. Перепис населення 1939 р. пока¬зав, що в Україні вже було 85,3% письменних віком від 9 до 50 років, хоча голодомор призвів до зменшення кількості учнів. Кадри нової інтелігенції готувалися через систему середніх і вищих професійних шкіл, зокрема робітничих факультетів. Зага¬лом наприкінці 30-х років було підготовлено майже 400 тис. дипломованих спеціалістів.
2.2. Наука.20-ті роки — час творчого злету української науки. Роз¬горнули діяльність відомі наукові колективи, зокрема математична школа Д. Граве. Праці М. Крилова та М. Боголюбова зак¬лали підмурівок нелінійної механіки. Л. Ландау став ініціато¬ром досліджень із термоядерного синтезу. Значний внесок у теорію освоєння космосу зробив О. Кондратюк (О. Шаргей). Видатним конструктором став І. Сікорський, який потім виїхав до США.
Вагомих здобутків у боротьбі з епідеміями досягли М. Гамалія і Д. Заболотний. В царині медицини та біології плідно працювали О. Богомолець, О. Палладій, видатні вчені Ф. Яновський, М. Стражеско, у сфері генетики й селекції рослин і тварин — М. Холодний, А.Сапєгш, В. Юр'єв.
У суспільних науках вирізнялися історики Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Яворський, М. Грушевський, який повернувся з еміграції, літературознавці С. Єфремов, О. Білецький, економіст К. Воблий, статистик М. Птуха, демограф О. Корчак-Чецурківський та ін. М. Грушевський продовжував плідні пошуки на історичній ниві. Тоді ж його було обрано (1924 р.) академіком АН УСРР, а 1929 р. — академіком АН СРСР.
У 1928 р. в науково-дослідних установах працювали 37 тис. науковців.
На початку 20-х років почалося переслідування інтелігенції. Уже 1 в травні 1921 р. в Києві було заарештовано й засуджено за політичні переконання низку діячів інтелігенції — колишніх членів і партії українських есерів. Наступного року з Одеси, Києва, Харкова, Катеринослава у віддалені північні місцевості Росії та за кордоні було вислано кілька десятків вузівських професорів, які засуджували тодішні напрями розвитку вищої школи. Були вислані й інші] представники інтелектуальної еліти.
За кордоном представники української інтелігенції відкрили] Український вільний університет (Чехо-Словаччина), Українськая академію сільського господарства, кілька науково-академічних установ в Берліні та Варшаві.
Наприкінці 20-х років почалося переслідування вчених.
У 1930 р. відбувся процес над неіснуючою «Спілкою визволення України (СВУ). Серед 45 засуджених було 2 академіки 11 професорів, 2 письменники. Головним звинуваченим був С. Єфремов. Потім «пильні» чекісти вигадали «Український національним центр» (УНЦ) та його «бойовий» підрозділ — «Українську військову, організацію» (УВО), керівником якої оголосили... М. Грушевського. До самогубства було доведено М. Скрипника. Були репресована вчені-історики М. Слабченко, Ф. Гавриленко, М. Горбань та інші, філософи П. Лемчук, І. Атол, геолог Н. Світальський та ін. Заарештували Л. Ландау, якого згодом урятував П. Капиця. В листопаді 1937 р. розстріляли М. Яворського. Діячів інтелігенції «притягли» до «шахтинської справи» (1928 р.), коли в «шкідництві» звинуватили групу інженерів із Донбасу.
2.3.Література.
В українській літературі 20—30-х років характерним було поєднання демократичних традицій дореволюційних часів і нового досвіду творчих сил. Революційно-романтичну течію, яка сформувалася в Україні у 20-ті роки, уособлювали В. Еллан-Блакитний (Елланський), В. Чумак, В. Сосюра, П. Тичина, М. Бажан. Вагомо заявили про себе представники інших напрямів у літературі Я «неокласики» М. Рильський, П. Филилович, М. Драй-Хмара, а також митці старшого віку — М. Вороний, А. Кримський, П. Капельгородський.
Визначальним для літературного процесу стало виникнення у 20-х роках численних літературних організацій («Гарт», «Плуг», «Авангард», «Молодняк», «Урбіно», ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) та ін. У 1925 р. було створено «Вільну академію пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ), яка об'єднувала 22 письменників і поетів (М. Бажана, О. Довженка, В. Сосюру, Тичину, Леся Курбаса, М. Куліша, Ю. Яновського та ін.). Ідейним керівником цього об'єднання був М. Хвильовий, а першим прези¬дентом — прозаїк, поет і драматург В. Яловий. Ця організація праг¬нула протистояти втручанню бюрократичного апарату в культурне життя. Того ж року вихідці з Західної України об'єднались у Спілку революційних письменників «Західна Україна» (М. Ірчан, І. Ткачук, Д. Загул та ін.).У центрі боротьби літературних течій опинився М. Хвильо¬вий, який у творах «Я романтика», «Дві сили», «Вальдшнепи» та інші відтворив об'єктивну історичну картину тих часів. Сформу¬льоване ним гасло «Геть від Москви!», яке закликало не копіюва¬ти здобутків інших народів, було розцінено як політичний зло¬чин і націоналізм, у якому регулярно звинувачували М. Рильсь¬кого, М.Драй-Хмару, М. Семенка, Є. Плужника, М. Зерова та ін. Звинувачення у націоналізмі тривали і після організаційного оформлення на 1-му з'їзді письменників України 1934 р. Спілки радянських письменників, яка тоді складалася зі 120 членів і 73 кандидатів-стажистів. У середині 30-х років, після припинення українізації, почалася хвиля репресій проти майстрів слова, її жертвами стали О. Вишня (П. Губенко), В. Яловий, М. Хвильовий (доведений до самогубства), М. Ірчан. За належність до згаданої УВО було заарештовано М. Ірчана. У 1934 р. загинули в більшо¬вицьких катівнях Г. Косинка, Д. Вальківський, К. Буревій, О. Влизько. У в'язниці опинилися В. Підмогильний, Є. Плужник. У 1935 р. - заарештували групу «неокласиків»: М. Зерова, П. Филиповича, А. Лебедя, М. Драй-Хмару, М. Рильського (останнього звільнили завдяки віршеві «Пісня про Сталіна»). Усього в 1934—1938 рр. було репресовано більшу частину членів і кандидатів-стажистів Спілки письменників України.