Розвиток культури України в ХХ ст

Археологічну науку представляв В. Хвойка, який відкрив у При¬дніпров'ї перші пам'ятки трипільської культури. Концепцію В. Хвоїнки про те, що трипільська культура — це самобутнє населення України, поділяли англійський археолог Л. Вуллі у праці "Початки цивілізації людства" і французький вчений М. Буль.

Розвиткові науки в Україні сприяло Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. До 1914 р. воно випустило до 400 томів досліджень у вигляді "Записок", переважну частину яких становили праці М. Грушевського, І. Крип'якевича, І. Франка та ін. У 1907 р. було ство¬рене Українське наукове товариство у Києві, головою якого теж було обрано М. Грушевського. Ці товариства координували наукові дослід¬ження в Україні, виконуючи, власне, академічні функції.

1.3. Література

Нових вершин досягла українська література, представлена І. Франком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, В. Винниченком, П. Мир¬ним. І. Нечуєм-Левицьким, О. Маковеєм, О. Кобилянською, О. Олесем, А Тесленком, В. Стефаником, М. Черемшиною, Л. Мартовичем та ін.

М. Коцюбинський закликав письменників розробляти теми "філософічні, соціальні, психологічні, історичні та інші", не обмежуватися описом життя селянства, а й звертати увагу "на інші вер¬стви суспільності, на інтелігенцію, фабричних робітників, військо, світ артистичний та ін. "Це побажання значною мірою втілив у своїй творчості В. Винниченко. В його численних оповіданнях і по¬вістях ("Краса і сила", "Голота", "Талісман" та ін.), написаних під час революції 1905—1907 рр., чітко відображено соціальні процеси на селі. А після поразки революції у творах "Чесність з собою", "Рівновага", "Щаблі життя", "Брехня", "Великий молох" письмен¬ник показав суперечливий і неоднозначний світогляд інтелігенції, яка часто зневіряється у власних ідеалах.

Пафосом боротьби за волю пройнята поезія Лесі Українки ("Осіння казка", "В катакомбах", "Пісні про волю" та ін.), де перед читачем оживають бурхливі колізії життя українського народу, його переживання і прагнення.

А. Тесленко вивів у своїх оповіданнях новий тип людини тоді¬шнього села. Піднесення визвольної боротьби проти гнобителів показав у творах "Осінній ескіз", "Чайка", "Мужицька арифметика" С. Васильченко.

Майстром короткої психологічної новели був В. Стефаник. З 1899 р. по 1905 р. він видав чотири збірки своїх творів ("Синя книжеч¬ка", "Камінний хрест", "Дорога", "Моє слово"). Близькими до твор¬чості Стефаника були оповідання М. Черемшини, Л. Мартовича, які розкривають процеси соціального розшарування на селі. До кращих творів світової літератури належить повість О. Кобилянської "Земля"

1.4. Мистецтво.

У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший в Україні стаціонарний український театр, де наступного року було відзна¬чено 25-річчя сценічної діяльності М. Заньковецької.

Катеринославський аматор — кінооператор Д. Сахненко екра¬нізував вистави цього театру "Наталка Полтавка" і "Наймичка", за¬початкувавши тим історію українського художнього кінематографу.

На сцені театру Садовського, поряд з уже відомими операми "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського і "Наталка Пол¬тавка" М. Лисенка, ставили "Чорноморців", "Утопленицю", "Різдвяну ніч", "Енеїду" Лисенка, "Катерину" М. Аркаса (його перша й ос¬тання опера, після написання якої він осліп), "Роксолану" Січинського, "Продану наречену" Б. Сметани. Подібні постановки давали можливість колективу органічно поєднувати драматичне і музич¬но-вокальне мистецтво.

Композитор М. Леонтович створив низку композицій на ос¬нові українських народних пісень. Західноукраїнський композитор С. Людкевич написав кантату "Кавказ" на слова Т. Шевченка. Ра¬зом із художником І. Трушем композитор організував видання "Ар¬тистичного вісника" — першого в Україні україномовного фахо¬вого мистецтвознавчого журналу.

Найвищим рівнем вокального мистецтва володіла випускниця Львівської консерваторії С. Крушельницька. Своїм голосом вона підкорила слухачів багатьох країн світу.