Елліністична культура, як цілісне явище античності
Не лише спосіб життя, й сам вигляд елліністичних міст сприяв поширенню й дальшому розвитку нової культури. Архітектура продовжувала грецькі традиції, але спорудження храмів не ставало на заваді будівництву театрів, гімназій, палаців. Внутрішнє і зовнішнє оформлення будинків урізноманітнюється, архітектори охоче використовують портики та колонади. Царі будували й відновлювали велику кількість храмів присвячених грецьким богам зводилися за класичними канонами, хоч і з невеличкими відхиленнями; в архітектурі храмів східних богів дотримано традицій стародавніх Єгипетських і Вавилонських будівничих, проте в окремих деталях і написах на мурах помітні елліністичні впливи. Розвивалася архітектура, особливо мистецтва міського планування. Чіткою геометричною структурою відзначалась Александрія, Селевкія та інші міста. З’явилися численні громадські споруди: базиліки (торгові та судові будинки), гімназії, палестри, стадіони, бібліотеки, терми, палаци царів, житлові будинки. З елліністичних пам’яток архітектури найбільш відомим є Пергамський вівтар. Побудований на честь Зевса та Афіни.
У галузі скульптури у цей період вирізнилися три школи:
1.Родоська школа (ІІІ століття до нашої ери – початок ІІ століття до нашої ери). Характерною її рисою було підкреслений драматизм, зображення людей у стані емоційного напруження. Кращими творами вважаються дві скульптурні групи: “Лаокоон” та “Фарнезький бик”. У скульптурі “Лаокоон” (скульптори Ачесандр, Афінодор, Полідор) відтворений епізод, коли за наказом бога Аполлона змій напали на жерця Лаокоона та його синів. Цей твір як пластичне зображення фізичних і кузовних мук, на думку фахівців, за глибиною мистецького задуму, за рівнем артистичної досконалості не має рівних в усьому скульптурному мистецтві.
2.Пермська школа. На творчість її майстрів великий вплив мали вдатні скульптори попереднього періоду – Міссіп та Скопас. Поетичність, динаміка. Складність композиції, протиставлення живих і мертвих, виразна міміка – ці провідні риси скульптурному фрезі вівтаря Зевса і Афіни в Пергамі завдовжки близько 100 метрів. На ньому зображена запекла битва богів з гігантами.
3.Александрійська школа. Для неї характерна витонченість, камерність. Одним з найулюбленіших образів місцевих скульпторів є образ богині Афродіти, що набув у їх виконанні особливої чарівності з легким відтінком кокетливої легковажності. Найбільш відомими є скульптори Афродіти Медіцейської (скульптори Кефісодот Молодший і Бімарх), Афродіти з Кірени.
Великого розквіту досяг також живопис, зокрема пейзажний, особливо популярними були види Нілу, міст. Витончена і водночас барвиста багатоманітна культура еллінізму що поєднала у собі досконалість, класичну ясність і технічну бездоганність грецької та монументальність східних культур, стала заключним етапом у розвитку культури Давньої Греції. Культура Римської імперії виросла саме на основі культури еллінізму.Елліністичну релігію створили широкі кола населення; найхарактернішою її рисою є синкретизм із величезним впливами східної спадщини. Боги грецького пантеону ототожнювались зі стародавніми східними богами, набували нових рис, змінювалися форми їхнього культу. Деякі східні культи греки перейняли майже в незмінному вигляді. До рівня головних божеств виросло значення елліністичної доби був культ Серапіса, бога, що виник завдяки релігійній політиці Птоломеїв. Життя Александрії з мішаниною різних вір, мов, звичаїв, традицій спонукала до створення нового релігійного культу, що об’єднав би цю строкату громаду з єгипетською. Атмосфера духовного життя того часу вимагала містичного оформлення такого акту. Джерела повідомляють, щ головними учасниками формування цього культу стали афінянин Тимофей, жрець із Елевсіна та Єгиптянин Манефон, жрець із Геліополя. Вшанування Серпіса швидко поширилося в Єгипті. Разом із Ізідою він стає загальновизнаним елліністичним богом, і їхній культ проіснував до перемоги християнства. Хоча місцеві відмінності в пантеоні й формах культу зберігалися, дедалі більше вшановувалися універсальні боги, що об’єднували функції найпопулярніших богів різних народів. Одним із основних стає культ Зевса Гіпсіста, що ототожнюється з фінікійським Ваалом, єгипетським Амоном, вавилонським Белом, юдейським Ягве та іншими головними богами різних країн. Іншим популярним культом був культ Дионіса з містеріями, що наближали його до культу єгипетського Осіріса, малоазійських Сабазія та Адоніса. Синкретичні східні культи поширилися на поліси Малої Азії, Греції, Македонії, а потім і в західне Середземномор’я.
Елліністичні царі, використовуючи східні культи і традиції, водночас насаджували культ царя. Цього вимагали політичні потреби новосформованих держав. Культ царя був однією з форм елліністичної ідеології, де змелися давньосхідні уявлення про божественний характер царської влади, грецький культ героїв і філософські теорії IV – III століття до нашої ери щодо сутності державної влади. Царський культ, як і інші політичні інститути елліністичного світу, набув дальшого розвитку в тимській імперії.
Занепад елліністичних держав викликав помітні зміни і в елліністичній культурі. Раціоналістичні риси дедалі більше відступають перед містикою, широко популярні містерії, магія, астрологія, соціальні утопії та пророцтва. Потіруси зберегли магічні формули, з допомогою яких люди сподівалися змусити богів або демонів змінити їхню долю, вилікувати хвороби, знищити ворогів. Втаємничення в містерії розглядалося як безпосереднє спілкування з богом і визволення з-під влади долі.