Елліністична культура, як цілісне явище античності

Одним із чинників формування елліністичної культури стало поширення еллінського способу життя й еллінської системи освіти. В полісах і східних містах. Що одержали статус поліса. Виникали гімназії з поле строми, театри, стадіони та іподроми; навіть у невеличких поселеннях, що не мали полісного статусу, але заселених вихідцями з балканського півострова й узбережжя Малої Азії, з’являлися грецькі вчителі та гімназії.Багато уваги приділялося молоді, а значить, і збереженню основ еллінської культури в суто еллінських містах. Система освіти складалася з двох-трьох стадій залежно від економічного й культурного потенціалу полісу. Хлопчики починаючи від семирічного віку навчалися в приватних учителів або в громадських школах читанню, писанню, малюванню, гімнастиці, знайомилися з міфами, поемами Гомера і Гесіода, засвоюючи основи полісного етичного і релігійного світогляду. Наступний етап освіти відбувався в гімназіях, де фізичні вправи поєднувались з навчанням граматики, поетики, історії, геометрії, астрономії. Гри на музичних інструментах; 15-17 – річні юнаки слухали лекції з риторики, етики, логіки, філософії, математики, географії. В гімназії продовжували свою освіту й фізичні тренування – юнаки, що досягли повноліття й підлягали призову на військову службу. За роботою шкіл, якістю викладання, поведінкою та успіхами учнів суворо стежили гімнасіарх і виборні особи з громадян поліса; витрати на утримання гімназії і вчителів здійснювалися з полісної скарбниці, інколи на ці потреби витрачали гроші з благодійних пожертв. Гімназії були не тільки закладами для навчання молоді, а й місцем змагань і центром повсякденного культурного життя.

Поряд із існуванням філософських шкіл, що склалися у класичний період, тривав процес виникнення нових. Основну увагу звертають вони на проблеми етики. моралі, місця людини у світі. Серед них особливого значення надирають вчення осоїдів та філософія Епікура. Засновником стоїцизму був Зенон (336-264рр. до н.є.), який головне завдання філософії бачив у етиці. На його думку, знання є лише засобом для надбання мудрості, вміння правильно жити; щастя – у свободі від пристрастей, у спокої душі, гідної покори долі, бо усе в світі є закономірним і необхідним. Стоїцизм був дуже поширений в елліністичну та римську епохи. А його етика відігравала значну роль у виникненні ідеології християнства. Продовжувачем і послідовником матеріаліста Демокріта був Епікур. Він розвинув атомістичну теорію. Перший передбачив існування атомної маси. Спираючись на положення при довільне відхилення атомів. Епіку розробив концепцію, згідно з якою людина не є повністю рабом долі тому активність мудрість. Можуть допомогти їй у досягненні щастя, яке помагає у скромному способі життя, стриманості, філософських бесідах у колі друзів тощо. Людина, за Епіку ром. Повинна прагнути до атараксії – душевного спокою, вищого щастя мудреця.

У літературі періоду еллінізму, як і у філософії, зростає увага до окремої людини, її переживань. Проблем. Вона набирала більш камерного, інтимного характеру, виник новий жанр – твори для розважального читання. Особливим успіхом користувалася комедія, яка отримала назву новоаттічної. Головним чином, це побутова драма, або драма характерів. Основними її темами стали кохання, сімейне життя. Сюжети брались з міфів, казок, але переносились в умови сучасної авторам дійсності. Серед комедіографів найвідомішим був Менандр, автор твору “Відлюдник” та багатьох інших комедій, що не дійшли до нашого часу. Витонченість, легкий відтінок іронії, гумору є характерною рисою александрійської поезії “малих форм”, найяскравішим представникам якої був Калліймах. Творцем жанру ідилії, автором пастуших поем, або буколік, у яких оспівувалося мирне життя на лоні природи, був поет, Феокріт.

Характерною рисою доби еллінізму було відокремлення соціальних і природничих наук від філософії. Йшов процес диференціації наукових дисциплін. При дворі Птоломеїв створено спеціальне товариство, що об’єднувало науковців – Мусейон. Із мусейоном пов’язана діяльність Евкліда, що написав “Начала”, підручник з геометрії, яким європейці користувалися майже дві тисячі років. В Александірії кілька років жив і працював Архімед. Астроном Аристарх з острова Самос висловив геніальний здогад про обертання землі навколо сонця. Астроном Гіппарх із Нікеї уточнив календар, відстань місяця від Землі, а також розродив поняття про паралелі та меридіани. Ератосфен із Кірени обчислив довжину кола земної кулі, допускав можливість існування морського шляху в індію навколо Африки.Елліністична наука мала переважно умоглядний характер; гіпотези висувалися, але не доводилися, головним методом наукового дослідження залишилося спостереження, а логіка – основним засобом побудови висновку; це спричиняло появу всіляких фантастичних теорій, що спокійно співіснували поряд із достеменно науковими знаннями. Далеко гірше за природничі науки розвивалися суспільні: в царських палацах не було змоги формулювати політичні теорії. Зате виникає багато описів історії різних країн: Манефон написав єгипетську історію за царствами та династіями, і цей поділ на періоди досі визнає історична наука; вавилонський жрець і астроном Бероз – історію Вавилонії, Тімей – Сицилії та Італії. Відомий історик Полібій, розвиваючи погляди Аристотеля, створив циклічну теорію зміни форм державного устрою: в умовах безвладдя та хаосу люди обирають собі вождя – виникає монархія; але поступово монархія вироджується в тиранію, а з неї – в аристократичне правління. Коли аристократи перестають дбати про інтереси народу, їхня влада замінюється на демократію, яка знову призводить до хаосу, безладдя в громадянському житті, і знову постає потреба вибирати вождя. Багатою була наукова та художня література доби еллінізму – але збереглося небагато творів.