Мистецтво Західної Європи ХVII століття

На початку ХІХ ст.. одним з найцікавіших зразків архітектури у Львові є великий будинок, оздоблений кам’яним рельєфом різьбленням. Вхід будинку підкреслено греко доричними колонами. Головний фасад прикрашають рельєфні античні композиції, створені скульпторами Г. Вітвер-ом і А. Шімзером.

Привертає увагу також будівля по Вірменській вулиці, фасад якого оздоблюють шість іонічних пілястрів що об’єднують 2 і 3 поверхи. Під вікнами третього поверху виконано п’ять барельєфних композицій. У центрі зображено Хроноса, а по боках – чотири пори року. Будинок має балкон з красивою залізною огорожею ковальська робота, що широкою смугою ніби відмежовує основу – цокольний поверх на який спирається вся споруда.

Для пізнього періоду класицизму характерний розвиток прибуткового будинку. До цієї категорії належить збудований у 1842 р. так званий театр С. Скарбка у Львові. Театр вбудовано у велику чотирьохповерхову споруду з квартирами. Головний фасад підкреслено винесенням уперед портиком, який спирається на аркаду.

Вплив класицизму й певною мірою позначився й на народній архітектурі. Його формальні елементи проявилися при плануванні сіл, містечок, будівництві церков. Проникнення елементів класицизму в народну архітектуру пов’язане з характером місцевого будівельного матеріалу, яким на більшій частині було дерево.

Класицизм в архітектурі закінчився в 60-х роках ХІХ ст.. Але цей рубіж дуже умовний, бо традиції, здобутки в містобудуванні справляли вплив і на архітектурну практику наступних часів. Регулярна система планування міста, видатні палацово паркові комплекси розкривають багатства будівельної і художньої культури тих часів і займають значне місце в загальній культурній спадщині українського народу.

Висновок

Отже, XVII ст. являло собою антипод середньовіччю: воно визнало суверенітет розуму, основаного на вірі в його всемогутність, в той час як середньовіччя визнавало суверенітет віри, основаної на розумі.

Ця спільна віра в розум знайшла подальший розвиток в таких сферах філософського знання цієї епохи як етика і естетика.

Відзначимо важливий момент в розвитку естетичної думки XVII ст. - це те, що естетичні проблеми, їх постановка та вирішення залишались прерогативою мистецтвознавства, а не філософії.

В більшості своїй, самі творці художніх цінностей - поети, драматурги, художники і музиканти - приділяли увагу осмисленню художнього процесу, теоретичному обгрунтуванню і узагальненню художньої практики і самого мистецтва.

Починається новий етап в розвитку європейського мистецтва, коли стилі виникають не одним за другим, як це ми бачили, наприклад в мистецтві середньовіччя (романський, а за ним готичний), а майже одночасно, немов би змагалися, і в той же час перепліталися один з одним.

Аналіз естетичної спадщини свідчить, що в XVII ст. теоретично усвідомлювались три різні творчі концепції - бароко, класицизм та реалізм.

Список використаної літератури

1.Дмитриева Н.А. Краткая история искусства. (Страны Западной Европы XVII й XVII вв.) - М.: Искусство, 1991. – 455 с.

2.История эстетической мысли. В 6 т. – т. 2 - М.: Искусство, 1985. – 503 с.

3.Ренессанс. Барокко. Классицизм. Проблема стилей в заподноевропейском искусстве ХV-ХVІІ вв. - М.: Искусство, 1969. – 314 с.

4.Енциклопедія мистецтва. – М., 2000.

5.Виппер Б. Р. Статті про мистецтво. - М., 1990.