Предмет історії культури і завдання. Сутність культури

Загальнолюдська культура об’єднує окремі культури в єдине ціле, сприяє досягненню взаєморозуміння у суперечливому світі.Водночас кожен з типів культури є самоцінним у власній унікальності. Ось чому світова і національна культура перебувають в співвідносності рівноправного взаємозбагачуваного діалогу.Спільною для багатьох дослідників є філософська засада про самоцінність кожної національної культури та її більшою чи меншою мірою спорідненість з культурами інших народів. Це дає можливість стверджувати, що толерантність – одна з важливих ознак української науки про культуру. У наш час всепланетарних зв’язків вимагає , з одного боку засвоєння культурної спадщини свого народу в минулому і сучасності, а також розширення обміну неосяжними культурними цінностями між народами, а також вміти позбутися підтримуваних консервативною силою застарілих поглядів і традицій в культурі. Сьогоднішній поворот до цінностей культури минулого викликаний критичним моментом історико-культурного розвитку, оскільки вже не окремі країни, а людство загалом почувається на краю гуманітарної та екологічної катастрофи. У таких умовах неминуче зростає вселюдська потреба пильно вдивитися в минуле, щоб спроектувати його досвід на сучасне та майбутнє. Значні соціокультурні зміни, що стосуються практично всіх аспектів громадського життя різних країн і народів, з особливою гостротою ставлять питання про міжнародну взаємодію, її роль в еволюції етнічних культур та розвиткові загальносвітової культури.4) Існує різноманіття філософських концепцій культури від. В античності переважно поняття культура означало освіченість, гармонійну непрофесійну особистість як мету культури, природа була неперевершуваним зразком досконалості. В Стародавньому Римі філософія стає культивуванням розуму. Благодать, нескінченне самовдосконалення індивіда, діалог з універсальною системою моральних координат, втіленою в абсолюті як наближення до осягнення Бога – найвищий ідеал християнської версії культури середніх віків. Ренесансна ідея культури – мистецтво і митець, які повинні перевершити в своїх талановитих творіннях природу, ідея людини-творця, яка творить світ, красу, саму себе. Культура – це не тільки зміна людиною природи, а й перетворення самої себе. Завдяки науковій революції Нового часу людство починає усвідомлювати себе тією силою, котра здатна протистояти природі. Культура стає поліпшенням природи, яка змінює життя і є протилежністю природі, певним рівнем упорядкованості і розвитку, тим, що відрізняє цивілізовану людину від дикуна. У 18 ст культура вважалася такою, що впроваджує смисл в історію. І.Ф. Шіллер вважав мистецтво засобом подолання суперечності цивілізаційного етапу культури – відновити цілісність людини, повноту духовного і фізичного життя людини.

Романтики поставили у центр філософії культури проблему творчості – генія і “духу народу”, який відбудовує необхідні йому форми культури. Досліджуючи “дух народу”, романтики збагатили науку великим масивом емпіричних фактів і створили конкретні науки про культуру – фольклористику, етнографію, порівняльне літературознвство і галузі мистецтвознавства. Гегель поєднує процес росту культури з діалектичним рухом так званого абсолютного духу. Ріст культури за Гегелем проходить три стації: мистецтво, релігія , філософія. У культурі народів первісного етапу людства переважали художні форми вираження духовного змісту, потім першість переходить до релігії і, нарешті, до теоретичного мислення. Марксизм вбачав причину зміни культурних типів суспільств у зміні економічних умов.

Основними філософськими концепціями в теорії культури є: Еволюціоністська, тобто лінійна спрямованість розвитку культури, зростання складності культурних явищ і впорядкування їх від простого до складного. Суспільство розвивається під впливом зовнішніх (географічне середовище) та внутрішніх (фізична і психічна природа людини) факторів, послідовність незворотних змін культурних феноменів (Г. Спенсер, Е. Тейлор, Л. Уайт).

Психологічна, виходить з вирішальної ролі несвідомих імпульсів у поведінці людей(З. Фройд). Єдиний за змістом психічний простір, який об’єднує первісні реакції архаїчної людини і духовні стани сучасних індивідів, проявляється у тотожності смислів прадавніх міфів, казок, легенд образам пізнішої професійної культурної творчості людства. Культура є системою норм і заборон, що приборкують людську агресивність й деструктивність, пов’язані з дією природного потягу до задоволення. Сублімація як переключення частки статевої енергії на культуротворчість. Колективне несвідоме (К. Юнг)як загальнолюдський досвід пам’яті про минуле. Воно має культурне походження, проте успадковується біологічним шляхом і зберігається у вигляді архетипів, позбавлених предметності. Архетипи є психічними смислами в чистому вигляді, що неусвідомлено організують і направляють життя людської душі. Колективне несвідоме зафіксоване у міфології, релігії і проявляє себе в художній творчості.5) Культура і цивілізація. У деяких випадках треба розрізняти поняття культура і цивілізація, хоча нерідко ці терміни вживаються як синоніми. Термін цивілізація вживається: 1) для позначення етапу розвитку людського суспільства, 2)для характеристики будь-якого суспільства. У першому випадку мається на увазі суспільство, розвиток продуктивних сил якого дає можливість отримувати додатковий продукт, і саме виробництво останнього, а на просто задоволення наявних потреб людей, стає його метою. У цьому розумінні виділяють три головні ступені розвитку людства: дикість, варварство, цивілізація. В другому розумінні, згідно з певною філософською традицією, цивілізацію протиставляють культурі як технологію з її сенсом, ціннісними засадами, що може як служити культурі, так і відриватися від неї, панувати своїми засобами над вищими цінностями. У сучасному світі ця тенденція виявлена досить чітко. Людина може бути цивілізованою, тобто освіченою, знаючою, але малокультурною, коли вона бездуховна. У 18 ст формується поняття цивілізації, що характеризує історично конкретні форми єдності культури як міри і способу розвитку універсальних сил людського роду з формами його соціальної організації (наприклад, єгипетська цивілізація – це певна система навичок, умінь, технологій у поєднанні з кастовою структурою суспільства і владою фараона, а також специфічним типом духовності, що містить міфологію, моральні норми,естетичні уявлення і т. ін.). Криза культури вперше виявилася у творах Ж.Ж. Руссо, який відзначив суперечність між культурою (цивілізацією) і природним станом патріархального способу життя і прагнув встановити природну гармонію людини, її погодженість з самою собою. В сучасній науковій думці цивілізація постає тією частиною культури, яка є загальною для багатьох народів і виконує функцію їх об’єднання та інтернаціоналізації і універсалізації. Цивілізацією сучасні народи зближені, а культурою розрізнені. Цивілізація і культура як двоєдиний феномен сприяють як взаєморозумінню між народами, так і збереженню їх різноманітної краси.