Національні зачіски України
Слід підкреслити, що в Україні жінки заплітали коси по-різному (рис. 7.6); дівочі коси оздоблювали національними прикрасами.
Характерна особливість дівочих уборів полягала у тому, що верх голови (маківка) завжди залишався відкритим. Тому вбран¬ня мало вікоподібну форму.Буковинські гуцули носили вінки із стеклярусу і стрічок, штучних квітів та павичевого пір'я («карабули»). На весіллі одя¬гали убір, зроблений з гальонів, ґерданів і стяжок, його накриття внизу над чолом було оздоблене круглими металевими бляшка¬ми, збоку — квітами, а зверху прикріплювали китицю з трави («ковилю»). Святковим дівочим убором була «капелюшиня», головку якої шили із житньої соломи.
Були поширені також плетені з червоної волічки уплітки, ґер¬дани, їх сплітали в своєрідний шоломок. У центральних областях України дівчата носили «нагрівник» із шовкової тканини, кінці якого зав'язували над чолом. Волосся на тім'ї залишалося від¬критим.
У свята дівчата прикрашали коси квітами і дрібним пір'ям, яке вмочували в розтоплений віск і наклеювали позліткою («шумихою»). Поверх них накладали різнокольорові шовкові стяжки, опускаючи кінці на плечі.
На Східному Поділлі побу¬тував обід (кибалка), вирізаний із товстого паперу. Над самим чолом на кибалку накладали вузеньку стрічку із золотої пар¬чі, а потім клали стрічки одна вище іншої так, щоб було вид¬но пружок. Кибалку і косу прикрашали квітами із різноко¬льорових вузеньких стрічок.
Невід'ємною частиною го¬ловного убору заміжніх жінок були очіпки. Підкладки під очіпками мали різні назви: ки¬балка, гибалка, кичка та інші. Цей цікавий у генетичному плані головний убір заміжніх жінок походить, певно, від перев'язки, якою підбирали волосся навкруг голови. Кибалку виготовляли із конопляного шнурка або скрученого шматка полотна чи іншого матеріалу, її накладали на голову і закручували волосся, а потім це робили з очіпком, який пов'язували хусткою. Очіпки виготовляли з білої або кольорової ажурно в'язаної сітки, а збоку обшивали білим полотном (Захід¬не Поділля) чи червоним сукном (Прикарпаття). На потилиці очіпок стягували шнурком. На Прикарпатті також побутували очіпки у вигляді ажурно плетеної шапочки. Такий очіпок жінка одягала на весіллі й носила, доки не ставала матір'ю. Поверх очіпка пов'язували хустку. Очіпок, який одягала молода на весіл¬лі, мав бути символом щастя в новій сім'ї. На півдні України но¬сили очіпки-каптури з круглим дном, що виготовлялися в Одесі. Поширеними головними уборами були «кораблики» — різновид очіпка з парчі або оксамиту з хутряним околом.
Чоловічі зачіски в Україні розрізнялись оформленням та довжиною волосся. Найкоротше волосся чоловіки носили у сте¬пових районах України: на Херсонщині, Таврії, у Причорномор'ї; трохи довшим воно було на Поділлі, Київщині. Подовжене во¬лосся зустрічалося переважно в Західній Україні, найдовше — на Бойківщині.
У старі часи популярними були стрижки «під ворота», «під скобу», «під макітру».
Зачіска «під макітру» (рис. 7.7) являла собою волосся, під¬стрижене за формою надітої на голову макітри. Розчісували волос¬ся за напрямом його росту від маківки. «Під ворота» — чоловіча зачіска, в якій волосся підстригали навколо голови рівненько, над чолом залишали рівно підстри¬жений чубок.
Чоловіки літнього віку віддавали перевагу стрижці «під скобку». Чубок стригли півколом, подовжуючи волосся на скронях. Далі стригли волос¬ся горизонтально, залишаючи пряму лінію на потилиці.
Історія Запорозької Січі — особлива сторінка в житті й по¬буті України. Запорозькі коза¬ки носили «оселедець» або чуб.
Молоді козаки, які ще не пройшли бойове хрещення, ма¬ли право носити лише чуб. Для цієї зачіски голову голили або стригли наголо, над чолом за¬лишали кругле пасмо завшир¬шки у три пальці. Це волосся поступово відростало в довге пасмо. Козак, який пройшов бойове хрещення, діставав право носити «оселедець». Це була справді запорозька зачіска. Над чолом, на скронях і на потили¬ці волосся стригли або голили, залишаючи на маківці широке довге пасмо, яке зачісували набік і закладали за вухо.
Бороди голили, залишаючи тільки вуса. Деякі запорожці, що мали дуже довгі вуса, закру¬чували їх за вуха (рис. 7.9).