Компоненти Українського костюма XIX — початку XX ст. Матеріал та його роль у формуванні одягу
В Україні, крім простого полотняного переплетення, відомі різні види багато-ремізного переплетення, а також пере¬вірного ткацтва, за допомогою яких створювалися високохудожні орнамен¬товані тканини.
Простота крою українського народ¬ного одягу була сприятливою для роз¬витку поліхромного візерунчастого ху¬дожнього ткацтва, яке виконувалося різ¬ними техніками.
Високий художній рівень, локальна своєрідність притаманні святковим орна¬ментованим запаскам Середньої Наддні¬прянщини та Поділля, виконаним кили¬марською технікою. Одним із осередків текстильного виробництва в XIX ст. ста¬ло село Дігтяри на Чернігівщині, де поряд із килимами ткали запаски, при¬крашені поперечносмугастими візерун¬ками.
Особливою майстерністю, різнома¬нітністю ткацької техніки, багатством колористичного вирішення визначалися плахтові тканини, які починаючи з XV— XVI ст. набули значного поширення у Середньому Подніпров'ї як святковий поясний жіночий одяг. За характером художнього оформлення їх можна виді¬лити в окрему групу орнаментованих тканин.
Для складних візерунків плахт вико¬ристовували гарус, шовк, бавовну фаб¬ричного виробництва — біль. Малюнок плахти складали квадрати, утворені вна¬слідок регулярного чергування різно¬кольорових ниток основи й піткання. Розмір цих квадратів коливався від З до 12 см. Відповідно до місцевих тради¬цій у них розміщувалися різні за формою та кольором візерунки, переважно гео¬метричні, рідше — рослинно-геометрич¬ні. Орнаментація квадратів була двобіч¬ною; між елементами орнаменту — стовпчиками, зірочками, розетками — добре видно кольорове тло — грунт.
Широкою популярністю користува¬лися тканини, створені у м. Кролевець Чернігівської губернії. Особливо ці¬нувалися кролевецькі рушники, котрі використовувались і як атрибути святко¬вого або обрядового костюма — пояси, фартухи. Переважно червоний орнамент розміщувався у нижній частині рушни¬ка і складався з геометричних та зоо¬морфних елементів.
Своєрідністю визначалися вовняні тканини для поясного жіночого одягу північних та західних районів України. Так, локальна специфіка характерна для смугастих тканин спідниць-літників По¬лісся, карпатських запасок та обгорток, подільських дерг. Складним орнамен¬тальним малюнком прикрашалася спідниця-андарак на Чернігівщині.
Окрім поліхромного візерунчастого ткацтва, широковідомою технікою нане¬сення візерунка на тканину була вибійка. Це старовинний спосіб, при якому малю¬нок вирізували на дошках та відбивали вручну на тканині олійною фарбою. Орнамент вибійки — геометричний, рос¬линний або ж поєднаний в одній ком¬позиції. Оздоблені ручною вибійкою тка¬нини називалися димками на Наддні¬прянщині й Поділлі, мальованками на Львівщині, друкованицями в західних районах Дрогобиччини. Серед біднішого населення вибійчасті тканини були популярні як замінники фабричних, візе¬рунок яких вони намагалися наслідува¬ти. Проте з середини XIX ст. фабричні техніки чимдалі більше витісняють ви¬бійну, і її мистецтво поступово зане¬падає.Окрім тканин, для домашнього виго¬товлення одягу широко застосовувалися хутро та шкури, найчастіше овець. Ви¬чинка та дублення шкур досягли в Украї¬ні кінця XIX — початку XX ст. значного розвитку. Обробкою сировини й вигото¬вленням із неї кожухів займався народ¬ний майстер — кушнір. Найціннішим вважалося хутро ще не стрижених ягнят (смух, смушок), яке мало природний білий, чорний або сірий колір, чого у ста¬рих овець уже не буває. З овечих шкур у західних областях шили й нагрудний безрукавний одяг. З волової, конячої, козячої, свинячої шкури виготовляли по¬столи, чоботи, черевики. Влітку носили взуття з лика, соломи, стеблин конопель або очерету. Сировина для цього заго¬товлялася в кожному господарстві. В ці¬лому різноманітні матеріали домаш¬нього виробництва переважали в укра¬їнському костюмі майже до XX ст.
Водночас населення (особливо цент¬ральних областей) користувалося мате¬ріалами, що їх завозили з країн Сходу, Західної Європи, з Криму. Заможні люди залюбки купували оксамит, парчу, китай¬ку, каламайку, люстрин, грізет, поплін, репс, креп, тафту, штоф, атлас, кольоро¬ве тонке сукно (англійське, французьке, турецьке), мереживо, стрічки . При цьо¬му закон забороняв нижчим верствам використовувати цінні матеріали, тому дрібні міщани та селяни вживали дешеві привізні тканини й у незначній кіль¬кості — лише як деталі святкового вбрання.
У заможних селянських родинах для святкових безрукавок, запасок, спідниць, полегшеного верхнього одягу, жіночих головних уборів, а також для прикра¬шання одягу купували як імпортні, так і вітчизняні шовкові, вовняні, бавовняні тканини, дешеві гатунки оксамиту, парчі. З привізного сукна шили ошатний осін¬ньо-весняний одяг або покривали ним кожухи.