Функції одягу та їхня історична ди¬наміка
Протягом усього свого розвитку одяг відтворював певну еволюцію світо¬гляду окремої людини, нації, суспіль¬ства: їхнє ставлення до різних навколиш¬ніх явищ, формування й розвиток звича¬їв, обрядів, вірувань тощо. Отож, ви¬вчаючи одяг, можна простежити особли¬вості духовної культури народу. Крім того, в одязі втілюються потяг людини до прекрасного, її художньо-естетичні погляди й смаки, що робить одяг ваго¬мою частиною мистецтва.
Отож дослідження такого виду мате¬ріальної культури, як одяг, допомагає пізнанню й духовного світу народу.
У процесі розвитку суспільства, зро¬стання потреб людини змінювалися і вимоги до одягу; його функції з часом набували дедалі більшої складності, ба¬гатогранності.
Як відомо, найголовнішою вимогою щодо одягу, яка супроводжувала його з початку існування, був захист тіла люди¬ни від негативних впливів зовнішнього середовища. Захисна функція безпосе¬редньо пов'язана з географічними та клі¬матичними особливостями конкретного району Земної кулі і створює необхідні умови для існування людського орга¬нізму. Залежно від клімату окремих гео¬графічних територій захисна функція на¬бувала різного значення, що зумовлю¬вало появу великої кількості видів та форм одягу, виконаних із різноманітних матеріалів. Так, у той же самий історич¬ний період у країнах з різними кліматич¬ними умовами одяг відмінний за своїм характером.
Але треба зауважити, що навіть на відносно незначних за розміром терито¬ріях одного кліматичного поясу залежно від місцевих кліматичних та географіч¬них нюансів має місце й локальна специ¬фіка в одязі. На прикладі України це легко простежити на народному безрукавному нагрудному одязі, локальна спе¬цифіка якого, відбиваючи характер гос¬подарської діяльності окремих груп українського народу, одночасно відпові¬дала особливостям клімату. Цей вид одягу був поширений на всій території України, але в різних місцевостях він мав деякі відмінності. В гірських районах Західної України — це тепла коротенька безрукавка з хутра — кептар; у північних і північно-західних районах передгір'я — сукняна безрукавка — лейбик, бруслик тощо; на території Середньої Наддні¬прянщини — легша, хоча і довша безру¬кавка — керсетка і т. д.
Для гірських районів Західної Украї¬ни характерним літнім взуттям були шкі¬ряні постоли, що надягалися на вовняні капчури. В той же час у північних лісо¬вих районах носили личаки, плетені з кори дерева (лика), які відповідали міс¬цевому ґрунту і клімату. Влітку на Серед¬ній Наддніпрянщині здебільшого ходили босоніж, а в окремих випадках (примі¬ром, на жнива) взували постоли з лика, які далі на південь замінювалися шкіря¬ними постолами.
Інша найдавніша вимога людини щодо одягу була тісно пов'язана з захис¬ною і водночас відбивала світогляд пер¬вісної людини, «допомагаючи» їй у бо¬ротьбі з незрозумілими силами природи, «захищаючи» від злих духів, наврочень і т. ін. Це так звана оберегова (магічна, талісманна) функція, котра, переходячи протягом століть від покоління до поко¬ління, набувала традиційно-побутових рис, втрачаючи своє первинне значення. Не вміючи пояснити явища навколиш¬нього світу, людина часто наділяла окре¬мі елементи свого побуту, в тому числі одяг, певними обереговими властиво¬стями. Особливо стійкою ця функція була тому, що одяг безпосередньо пов'язаний з тілом людини, яке нібито є носієм або провідником магічної сили. Оберегова функція, що простежується в народному одязі протягом майже всієї його історії, свідчить про дуже давнє походження тих або інших елементів убрання, які зберігали її навіть до не¬давніх часів.
Для прикладу звернімося до україн¬ських головних уборів XIX ст. Людина усвідомлювала, що саме «головою» вона розуміє навколишній світ та впливає на нього, в тому числі на свідомість, психіку, духовний світ інших осіб. Тому за допо¬могою головних уборів вона прагнула за¬хистити себе від уроків та інших чар зловмисних людей. Такими оберегами слугували, зокрема, дівоча стрічка або вінок із запашних рослин, складні форми жіночих очіпків. Особливі магічні власти¬вості надавалися також українській на¬родній сорочці, що одягалася прямо на тіло людини. їй приписували лікувальну силу, вона виступала обов'язковим еле¬ментом убрання в багатьох обрядах. Так, люди вірили, що через сорочку можуть передаватися різні хвороби, лінощі або ж, навпаки, здоров'я, спритність тощо; сорочкою обгортали новонароджених, її вишивали на весілля, на смерть; із нею пов'язані не тільки сімейні, часом інтим¬ні, обряди2, а й громадські традиції (наприклад, у білій сорочці жінки вихо¬дили прокладати першу борозну).
Магічними властивостями наділявся також кожух, який займав важливе місце в обрядовості, символізуючи родю¬чість, багатство та щастя3. В кожух загортали немовлят, на ньому сиділи мо¬лоді під час весілля, він був складовою частиною обряду пострижин, у кожусі навиворіт зустрічала молодого мати на¬реченої тощо.