Загальна теорія мистецтва

Мистецтво — виробництво? Згадаймо: найближчий синонім до слів творення, творчість, створення, виготовлення, продукування є... вироблення. Виходить, що мистецтво — це виробництво ? Виходить, що так. При чому дуже давно так «виходить».

Інша річ, що збігом певних, не дуже щасливих обставин, у розумінні та тлумаченні цих понять утворився катастрофічний розрив. Відтак слово виробництво у зв»язку з поняттям мистецтво зазвичай відлякує служителів останнього: «Виробництво? Це там, де дим, кіпоть, труби, нафта, газ, товар, і цей, як його? — моніторинг чи маркеторинг? — хто їх там розбере!» «Як то можна! Високе і святе мистецтво — і раптом — виробництво ... Божий дар і — яєшня!..»

У самий розпал пріснопам`ятної горбачовської «перебудови» відомий актор, художній керівник московського театру ім Є. Вахтангова і тодішній керівник Російського театрального товариства обурювався: «Ми все частіше чуємо, як надзвичайно складний творчий процес називається «театральним виробництвом», а вистава — «кінцевим продуктом». «Стыдно!» Тим часом, соромитися нема чого. Хіба що тим, хто перебуває у полоні забобонних уявлень, згідно з якими «виробництво» це — міська, переважно «чиста» — порівняно із сільською (свинарник, конюшня,телятник, бруд, сморід, кізяки!) — праця: фабрична, заводська, індустріальна. Щоправда, теж не без «недоліків»: конвеєри, штампи, дим, гази... Наукове поняття виробництва не має з цим нічого спільного. Виробництвом називається, на відміну від добувної та збирацької, саме продуктивна праця, в результаті якої виходить, виробляється, новий продукт. Що мистецтво — один із видів виробництва в російській мові зафіксовано мовною практикою: віддієслівний іменник произведение искусства недвозначно вказує на цю особливість художньої діяльності.Насправді мистецтво від самого свого початку є не чим іншим як саме виробництвом. Виробництвом особливим — художнім і переважно духовним, але, при всьому тому, — виробництвом, у точному і повному науковому розумінні цього слова. Відтак, як виробництву, мистецтву при всій його специфіці притаманні й усі найважливіші риси та характеристики виробництва взагалі , організаційні, технологічні й економічні — зокрема. При ближчому розгляді виявляється, що мистецтво як виробництво в своєму історичному побутуванні зазнає тих же організаційних форм, що й суспільна праця будь-якого роду: індивідуальне виробництво (творчість окремого письменника, художника, скульптора), кооперація (творчість танцювальних та музичних ансамблів — хори, оркестри і т.п.), мануфактура (театральне виробництво, скульптурні та художні майстерні тощо), фабрики (кіновиробництво, кінокопіювання, прокат), індустрія (телебачення, комп`ютерна графіка, комп`ютерне виробництво фільмів тощо). За умов товарного господарства мистецтво як виробництво втягується в систему пануючих економічних відношень: рабовласницьких (архітектура древніх цивілізацій, античний театр, ужиткові мистецтва), феодальних (архітектура, скульптура, живопис, музичне мистецтво, театр, ужиткові мистецтва), капіталістичних (всі традиційні мистецтва, а також нові — декоративно-прикладні, екранні), соціалістичних (недавній досвід СРСР, країн Східної Європи, сучасний — Китаю, В`єтнаму, Куби, Північної Кореї (КНДР).При цьому окремі мистецтва (як художні виробництва) за певних умов можуть відігравати роль самостійно й іноді високорентабельно економічно функціонуючого організму (кіно-, теелеіндустрія, шоубізнес, мистецтво реклами), тимчасом як інші, переважно успадковані історично, не здатні до самостійного економічного функціонування і для свого виживання потребують істотної підтримки від суспільства (спонсорство, благодійні пожертвування, бюджетні дотації з боку держави та місцевих адміністрацій). Аналіз мистецтва як виробництва з боку особливостей технології проливає додаткове світло на розуміння поетики, творчого методу.

Соціальна інфраструктура мистецтва. З відомих історичних причин, в силу яких мистецтво тривалий час розглядалося якщо не виключно, то, принаймні, переважно як пізнання, ідеологія, засіб самовираження і комунікації або як форма суспільної свідомості, поза увагою залишалась та обставина, що мистецтво — складний соціальний організм . Складний не лише в розумінні трудний для осягнення, але й дослівно — такий, що складається із багатьох елементів суспільного життя, зокрема й діяльнісних. Мистецтво — це далеко не тільки зібрання художніх творів, якими б прекрасними й значущими вони не були, це, насамперед і головним чином, — жива людська діяльність, без якої і будь-які шедеври втрачають свою цінність. Власне, сукупність діяльностей, спрямованих на виготовлення предметів мистецтва (художня творчість — виробництво!), їх нагромадження (музеї, бібліо-, фільмо- та фонотеки і т.д), збереження (охорона пам`яток, реставрація творів і т.п.), організацію системи користування художніми надбаннями (від виставочної діяльності до індустрії «шоубізнесу»), підготовку нових генерацій майстрів (художня професійна освіта різних ступенів, форм та напрямів), виховання споживачів мистецтва (художня просвіта, пропаганда творів мистецтва, реклама), науковий аналіз характеру культурно-мистецького процесу в суспільстві (художня критика, мистецтвознавство, історя та теорія мистецтв), нарешті, створення належної матеріально технічної та виробничої бази для художньої творчості (розвиток кіно- та телеіндустрії, виготовлення театральної техніки, засобів фіксацій й поширення музичних творів, обладнання та матеріали для функціонування майстерень по виготовленню скульптури, студій живопису і т.д.), забезпечення належних умов для громадських форм культурно- мистецького життя (виставочні павільйони, театри, кіно- та концертні зали, і т.д. і т.п.).

Таким чином, будучи саме по собі складним соціальним утвором, мистецтво становить органічну частину суспільства і, отже, несе в собі і на собі всі найхарактерніші його соціально-культурні ознаки та етнонаціональні особливості. Як ідеологічні (політичні, правові, морально-етичні тощо) так і економічні. І за будь-яких соціально-політичних та економічних умов мистецтво в цілому, з його розгалуженою інфраструктурою, потребує повсякденної уваги та всебічної турботи суспільства та його органів, зокрема й особливо матеріальної підтримки. Тільки за цих умов воно може виявитись спроможним духовно збагачувати людей, а не сприяти їх деградації.