Культура Стародавнього Китаю

Грандіозною архітектурною спорудою цього часу є «Велика китайська стіна» (IV – ІІІ ст. до н.е.). Вона була збудована на північному кордоні Китаю для захисту країни від набігів кочівників. Спершу її довжина становила 750 км, а після численних добудов упродовж століть – більш як 4000 км.

Найвищого розвитку архітектура та образотворче мистецтво Китаю досягли (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) в період династії Цинь та Хань.

Від періоду Цинь до нашого часу майже не збереглося пам’яток, а про ханське мистецтво маємо досить цілісне уявлення.Період Хань – час блискучого розквіту культури Китаю. В цей період особливо розвивається монументальне мистецтво – скульптура та живопис. У центрі міст будували розкішні палаци, багатоповерхові вежі. Житлові споруди були багато декоровані. Ансамблі ханських поховальних споруд досягали значних розмірів і являли собою комплекси підземних печер.

Більшість ханських монументальних скульптур зроблені грубо та примітивно, хоча деякі з них цікаві за сюжетом. В них часто відображались давні китайські легенди, байки, міфи. Значне місце серед зображень на рельєфах займали сюжети релігійного та філософського змісту.

Вічними цінностями китайської традиційної культури є акцент на розвиток культури, моральне самовдосконален¬ня людини, гармонію взаємовідносин між особистістю і суспільством; повага до старших, допомога ближньому, традиції родинних стосунків та ін.

Визначну роль у китайській культурі відіграв і даосизм, філософсько-релігійний напрям, з яким пов'язаний розви¬ток науки і техніки. Ледь не половина найважливіших відкриттів і винаходів, на які спирається сьогодні наша цивілізація, прийшли із Стародавнього Китаю.

Хронологічні рамки стародавності культури Китаю — се¬редина II тис. до н.е. — III ст. н. е. У цих рамках виділяються такі періоди: Шан (Інь) — ХУІІІ—XII ст. до н. е.; Чжоу — 1027— 256 рр. до н. е.; Цінь і Хань — III ст. до н. е. — III ст. н. е.

Китай — країна стародавньої цивілізації: на його тери¬торії виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первіснообщинний лад існу¬вав тут довго — коли в XIV ст. до н. е. сформувалася пер¬ша рабовласницька держава Інь. Саме в інську епоху заро¬дилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та значущості. Був складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо — праоб¬раз сучасної ієрогліфічної каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях — династії Цінь (221—207 рр. до н. е.) та династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.).

Китайські будівничі здобули собі світову славу двома своєрідними пам'ятками. Протягом двох тисяч років, почи¬наючи з VI ст. до н. е., в Китаї будувався найбільший у світі Великий канал, який у XIII ст. з'єднав Пекін з Ханчжоу, — складна гідротехнічна споруда з численними пристроями, цікавими способами перекачування та очищення води. Друга видатна споруда в період династії Цінь — Великий китайсь¬кий мур (IV — III ст. до н. е.) довжиною 4 тис. км для захи¬сту кордонів. У III—VI ст. до н. е. під впливом буддизму зводилися ярусні культові башти—пагоди, печерні храми. Над¬звичайною витонченістю форм й легкістю пропорцій вирі¬зняється "Залізна" пагода доби династії Сун (960—1279).

У духовній культурі Стародавнього Китаю важливе місце посідав феномен буденної свідомості, відомий в історії як "китайські церемонії". Це суворо фіксовані стереотипи ети-ко-ритуальних норм поведінки і мислення, які складалися на основі дотримування культу старовини. В. Полікарпов зазначає, що гіпертрофія цих етико-ритуальних принципів зрештою призвела до того, що вони замінили релігійно-міфо-логічне сприйняття світу. А деміфологізація й до певної міри десакралізація етики та ритуалу спричинили формування унікальності китайця як представника культури. Насамперед місце культу богів посів культ реальних кланових та сімей¬них предків. З іншого боку, ті боги, які залишилися в пошані, позбавилися найменшого олюднення і стали холодними, абстрактними божествами-символами, як-от Небо, Підне¬бесна, Дао тощо. Ці поняття не мають аналогій в інших ста¬родавніх культурах, бо, скажімо, китайське Небо — не якийсь бог, а вища загальність, холодна, сувора, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао — це всеохоплюючий, всезагальний Закон і Абсолют, безформний і безіменний, небачений і не-чуваний, недоступний органам чуттів людини, але всемогутній творець світу. Пізнати Дао, зрозуміти його своїм розумом, спробувати злитися з ним — ось ключові принципи та кінцева мета стародавнього китайця. Найяскравіше ця концепція пояснення світу втілена у філософських системах конфу¬ціанства та даосизму.

У китайському мистецтві особливе місце посідають калі¬графія, поезія та особливо живопис — гохуа — розпис во¬дяними фарбами на шовку чи паперових сувоях. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види мистецтва відображати життя людини в найпотаємніших порухах її душі, найбільш повно відтворювати її прагнення до злиття мистецтва з мистецтвом життя. Музика Китаю — одна з найдавніших у світі (збірник "Книга пісень" датується XI — VI ст. до н. е.).