Порівняння цивілізації, формації й культури

Англійський філософ Джордж Мур, один із засновників аксіології (XXст.), встановив грубу логічну помилку в традиційних міркуваннях гедоністів і евдемоністів. Якщо насолода або щастя є добром, а добро є щастям, то прагнення до добра й щастя — бажання домогтися того, до чого слід прагнути. Виходить логічне коло: основа добра визначається через добро. Цю помилку Мур назвав «натуралістичною»; вона полягала в тому, що цінність розумілася як природна властивість, тоді як насправді вона була визначена через належне. Цінність, робить висновок Мур, є «неприродна» якість, її не можна вивести з усього того, що ми знаємо про закони сущого.

Звідси видно, що Мур у чомусь має рацію: моральне добро й зло не можуть бути пояснені природознавчою наукою. Це завдання науки суспільної. Але і тут Мур не погоджується, тому що всяка наука є «природною» наукою, вона вивчає те, що є. Добро ж, із погляду аксіолога, — явище унікальне, стосується області належного, тому що ніяка наука не може що-небудь сказати про природу моральної цінності й дати підставу для вирішення моральних проблем. Справжнє осмислення добра й оцінка вчинків не піддаються ніяким логічним умовиводам, під них не можна підвести жодних формул.

Моральні цінності мають вагу й оцінюються завдяки своїй рідкісності й винятковим якостям. Якби в усьому світі перемогло добро над злом, то й добро, як таке, незабаром зникло б. Людина вважає піднесеним те, що є винятковим, тому вартість того або іншого вчинку вона оцінює тим вище, чим рідше він відбувається.

Резюмуючи усе вище сказане, що стосується історії етики, зауважимо, що в залежності від того, у чому вбачалася основа моралі, усі наявні в історії етики вчення можна зарахувати до двох типів. Перший включає теорії, що виводять моральні вимоги з наявної дійсності людського буття — «природи людини», природних потреб або прагнень людей, вроджених почуттів або яких-небудь фактів їхнього життя, розглянутих як самоочевидна позаісторична основа моралі. У теоріях іншого типу основою моралі вважається певне безумовне і поза-історичне начало, зовнішнє буття людини, що може розумітися натуралістично або ідеалістично (вище благо, абсолютна ідея, божественний закон тощо).

Моральна цінність має суспільну природу. Природне походження моралі можна прийняти лише в тому розумінні, що в процесі розвитку людського співтовариства природним шляхом формуються якісь досить очевидні установки, що регулюють стосунки індивіда й суспільства, нормативні, хоча й не зафіксовані в суворих законодавчих формах конструкції, які складно й опосередковано поєднують глибинні моральні поняття з конкретикою цього етапу суспільного розвитку.Моральна оцінка будь-якої дії, вчиненої індивідом або групою, має явно виражене емоційне забарвлення, і її основа далеко не очевидна, хоча й зрозуміла в основному будь-якій людині. Моральна оцінка більш конкретна й менш емоційна й, хоча здається результатом індивідуального нерефлексивного погляду, насправді досить суворо обумовлена складним переплетінням суспільно-історичних зв'язків, що й схиляють до визнання цього явища, вчинку або думки добром або злом.

Моральне почуття здається нам більш проникливим і «швидким», тому що повсякденна свідомість не схильна аналізувати причини тієї або іншої оцінки. Кожен індивід у момент інтуїтивного зарахування чого-небудь до категорії добра або зла спирається на минулий досвід, усю суму людського знання, зафіксованого у звичних і найпростіших формах співжиття. Раціональне пояснення зробленій оцінці можна дати після самого факту оцінки, і в цьому випадку повсякденна свідомість ускладнюється поясненням, воліючи посилатися на традиції, суспільні табу, авторитет і внутрішнє почуття «моральної рівноваги», що дозволяє йому віддавати перевагу у своїх і чужих учинках тому, що є дорогим для його особистості, і відкинути те, що викликає відразу. Таким чином, будь-яка моральна оцінка є сумою особистих уподобань, історичного досвіду, суспільних нормативів, причому далеко не завжди відношення між цими складовими зводяться лише до простого підсумовування. Тут, скоріше, присутні складні течії, притягання й відштовхування, аж до протиріч. Норми моралі диктували колись ритуальне самогубство або вбивство вдови, слуг та улюблених тварин померлого чоловіка, але моральне почуття на певному етапі вступило в конфлікт із вимогами моралі, що визначає належне й добре. Швидше за все, моральні норми гнучкіше й швидше відгукуються на зміни, пов'язані з ростом культури, зміною суспільних відносин. Мораль більш консервативна, конфлікти нового й старого розуміння того, що добре, а що погано, не є «винаходом» тільки XX століття, яке можна назвати і століттям війни поколінь.

Моральність має регулятивну природу, причому корені цього процесу лежать глибоко в складних переплетіннях суспільних і особистих інтересів і необхідності постійно їх врівноважувати. Моральність — це суб'єктивно-зацікавлене, особ'исте ставлення до світу, яке апріорно приймає, що світ можна оцінити. Причому в індивідуальній оцінці все рівно міститься й необхідність розгляду будь-якого явища й дії з погляду їхньої цінності для суспільства загалом. Показово, що навіть приймаючи позицію, яка корисна для індивіда, але є злом для суспільства, групи або іншої людини, ми чітко проводимо межу між добром і злом. Про це багато писав Ф. М. Достоєвський, який тонко зауважив, що моральне почуття не перешкодить лиходієві бути лиходієм, але ніколи не дозволить обманутися й визнати свої вчинки за суспільну норму. Характерно, що для того, щоб змусити маси почати які-небудь дії, що призведуть до необхідності насильства, самообмеження, ризику, недостатньо поставити перед ними чітку мету. Необхідно позначити ідеали, які виправдовують такі дії. Так, хрестові походи мали безліч соціально економічних причин але для того щоб люди йшли воювати необхідно було знайти морально виправдане гасло й ціль. Ними стало повернення християнських святинь, захоплених безбожниками. Зараз жоден чеченський смертник не буде віддавати життя заради поділу нафтових родовищ точу для включення вчинку в рамки моральних норм використовуються гасла вони незалежні а моральне виправдання вони знаходять в емоціях викликаних трагічними настілками війни и необхідні по помсти за безневинно убитих