Природа художнього таланту

Однією з найважливіших особливостей мистецтва є його здатність силою слова, кольору, звуку увічнити при¬страсть думок і почуттів. Жодна сфера людської діяльності не має такої глибини емоційного впливу на людей, як мистецтво. І за кож¬ним визначним твором, що хвилює нас, постає яскрава та самобутня особа митця, розумом, почуттям, волею якого створено все те істинно прекрасне, над чим безсилий час. Надзвичайно складний процес твор¬чості вимагає від митця не тільки щирості, самовідданості, певної віддачі думок, почуттів, а й цілого життя.

Проблема художнього таланту пов'язана з питанням про природну обдарованість людини. Більше того, талант є безпосереднім резуль¬татом наявності певних нахилів до художньої діяльності. У 40-х роках російський психолог Б. М. Теплов запропонував тезу: «Здібнос¬ті – це задаток у розвитку». Однак пізніше він відмовився від неї і дійшов висновку, що «природженими можуть бути лише анатомо¬фізіологічні особливості, тобто задатки». Щодо здібностей, то вони не містять елементів природженості, а є завжди результатом розвитку.

Досить поширеною є концепція сучасного російського психолога К. К. Платонова, який вважає, що формулювання Б. М. Теплова «здібності – це задаток у розвитку» потребує не відмови від нього, а уточнення: під задатками треба розуміти природжені, але не обов'яз¬ково спадкові передумови подальшого розвитку. У своїх дослідженнях «Проблеми здібностей» та «Про систему психології», спираючись на досягнення психології, фізіології і філософії, Платонов переконливо доводить, що, «чим складніша структура конкретної здібності, тим більше в неї набутого, умовно-рефлекторного». Проте значну роль відіграє і природжений чинник.

На нашу думку, визнаючи існування природжених задатків, не слід переоцінювати їхню роль. Між задатками та виявленням ху-

125

дожніх здібностей лежить тривалий шлях розвитку людини. Природ¬жений чинник ніколи не визначав таланту повністю. Водночас безпе¬речним є й те, що за певних умов він може стати чудовою основою для швидкого розвитку та удосконалення таланту.

Наголошуючи на ролі та значенні природженого чинника, ми розуміємо, що далеко не кожна людина, яка має певний природний хист, обов'язково має присвятити життя мистецтву. Проте навряд чи людина, позбавлена природного нахилу до художньої творчості, може піднятися до рівня талановитого професійного митця.

Проблема існування та ролі природженого чинника потребує уваги та певного теоретичного осмислення хоча б тому, що з нею пов'язана практика поступового виховання, формування художніх здібностей, художнього таланту.

Глибоке і всебічне пізнання законів творчості слід розпочинати з вивчення розумового розвитку дитини, причин і можливостей станов¬лення художніх здібностей. Історії мистецтва відомо чимало при¬кладів, коли нахил до художньої діяльності виявлявся у дітей у перші ж роки життя. Так, Моцарт у віці чотирьох-п'яти років почав викону¬вати і створювати перші музичні твори. Збереглася цікава розповідь сучасника Моцарта, музиканта Андреаса Шахтнера про унікальні здібності Моцарта-дитини. Шахтнер був свідком того, як чотириріч¬ний Вольфганг запропонував батькові подивитися написаний ним концерт для клавіру. «Спочатку ми почали сміятися над цією нісеніт¬ницею, – згадував Шахтнер, – але потім батько почав уважно розглядати головне – ноти, композицію. Він довго стояв вражений, дивлячись на аркуш паперу. Нарешті дві сльози, сльози захоплення й радості, покотилися з його очей». Батько Моцарта і Шахтнер – обидва професійні музиканти – були вражені складністю запропоно¬ваної дитиною мелодії, її внутрішньою логікою, стрункістю.

Навіть припускаючи можливість деяких перебільшень у цих спогадах, варто визнати, що саме надзвичайно високий ступінь роз¬витку музичних здібностей у Моцарта-дитини зумовив своєрідність творчого процесу дорослого Моцарта-композитора. Від перших дитя¬чих спроб через усе творче життя Моцарта складалася неповторна специфіка відображення емоційних переживань життя в музиці. Проте раннє виявлення художньої обдарованості у Моцарта мало і свої негативні риси. Пізніше про творчість Моцарта почали складати ле¬генди, намагаючись представити його як «легкого», «бездумного» ком¬позитора, який усе створював з натхненням, інтуїтивно, не витрачаючи ні інтелектуальних, ні духовних сил.

126

ЛІСТ ФЕРЕНЦ