Мораль як соціальний феномен

ПОПЕРЕДНЄ ЗАУВАЖЕННЯ. МОРАЛЬ І ПРОБЛЕМА ЇЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ

Як ми вже могли переконатися, моральність, усупереч поширеному її тлумаченню, не є явищем виключно соціальним. Виходячи у своєму застосуванні далеко за межі міжтодських стосунків (тобто соціальності в найшир¬шому розумінні слова), вона й за самою своєю суттю не може бути зведена до останніх, не може розглядатися тільки як похідна від них — так само як не можуть розглядатися подібним чином ні мистецт¬во, ні філософія, ні релігія, ні наука. Всі ці форми духовності, кожна по-своєму, є цілісними проявами людини; людина ж співвідноситься у своєму формуванні й існуванні з усім обширом навколишнього буття — аж до Всесвіту — і вже тому, згідно з наведеним вище висловом Ф. До¬стоєвського, є «таїна», котру неможливо звести до будь-якого особливого и' аспек¬ту, навіть найочевиднішого для нас. Подібне зведення, що спрощує, вульгаризує суть справи, називається у філософії редукціоніз¬мом (від лат. reductio —повернення, відновлення). Соціальне- економічний редукпіонізм у його засто-

суванні до вищих проявів людської духовності — явище в цьому відношенні того ж ґатунку, що й редукціонізм біологічний, нату¬ралістичний (для якого не існує нічого, окрім природи), механі¬стичний (що зводить будь-який розвиток і найскладніші процеси буття до механічної взаємодії) тощо. Неспроможність такого зведення моралі загалом до суто соціальної її проекції вочевидь постає вже з того факту, що жодною соціальною мірою не може бути вичерпана моральна гідність людини, що за будь-яких умов, як свідчить історія культури, в моральній сфері люди знаходили противагу й протидію соціальному тискові. Соціальний прогрес далеко не завжди збігаєть¬ся з моральним удосконаленням особи; з іншого боку, нерідко за найжахливіших соціальних обставин розкри¬вається моральний вимір буття людини, й особистість постає на повний зріст. Але до чого мораль неможливо звести, з того ми не можемо її й вивести. Претензії соціального знання на вичерпне пояснення походження чи структури мораль¬ності загалом не можуть бути остаточно реалізовані, так само як не виводяться із цього знання, скажімо, особли¬вості фізичної будови людини. Звичайно, мають підстави твердження, що та або інша епоха суспільного розвитку відкрила для людини, наприклад, особливий вимір сво¬боди волі, совісті або внутрішньої гідності, проте не¬обачно було б робити із цього висновок, що совість чи свобода волі самі по собі є продуктом даної соціальної системи, простою функцією викликаних нею змін. У тій або іншій формі, явно чи приховано, неусвідом¬лено, подібні основні категоріальні виміри моральності супроводжували людину протягом усього її історичного розвитку, позначаючи цілісний процес виокремлення її як особливого типу світового буття загалом. Разом з тим у царині моральності є, безперечно, чимало того, що перебуває в переважній залежності саме від соціальних відносин і процесів їхньої історич¬ної трансформації. Слід також врахувати, що для мо¬ральності й внутрішньо (виходячи з її власних наста¬нов) важливою виявляється проблема тієї «орієнтації на поведінку інших», у якій, зокрема, класик німецької соціології М. Вебер (1864—1920) вбачав суть соціальної дії. Сфера подібної орієнтації та суспільної детерміно¬ваності моралі власне й окреслює її соціальне буття, дає підстави говорити про неї як про соціальний феномен.

Істотність даного її зрізу не викликає жодних сумнівів, більше того, саме цей соціальний зріз моральності в основному й породжує її найактуальніші проблеми. Деякі з таких проблем ми розглянемо в цій лекції.

ПЕРВІСНІ ФОРМИ РЕГУЛЯЦІЇ ЛЮДСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ. ПРОЦЕС ВИОКРЕМЛЕННЯ МОРАЛІОсновна суспільна функція моралі, яка визначає специфіку її соціального буття, — це функція регуляції людської поведінки та міжлюдських стосунків. Жодне суспільство не може скластися й існувати на Грунті хаотичного зіткнення сліпих егоїстичних інтере¬сів, нічим не нормованого й не впорядкованого. Такий гіпотетичний стан нульової впорядкованості суспіль¬ного життя англійський філософ Т. Гоббс (1588—1679) охарактеризував як «bellum omnium contra omnes» («війну всіх проти всіх» — лат.). Нестерпність такого стану суспільства змушує людей, на думку Гоббса, ук¬ласти між собою своєрідну угоду, соціальний договір, який, обмежуючи на засадах взаємності права кожного індивіда, тим самим має гарантувати реалізацію основ¬них серед них, передусім права на життя і його захист (що передбачає виникнення держави й закону). Втім, ще до Гоббса ідею соціального договору висували мислителі пізньої античності; в XVI ст. ми знаходимо її в нідерландського соціолога й правника Г. Греція (1583—1645); згодом її розвивали такі видатні мислителі, як Дж. Локк, Б. Спіноза, І. Кант, Ж. Ж. Рус¬со. Це уявлення відбивало переконання в іманентності (внутрішній притаманності) суспільному життю людей певних форм його нормативної регламентації. Реально ми бачимо, що вже в первісному людсько¬му колективі в міру його виходу за межі загально-біологічних детермінант поведінки — інстинктів стад¬ності, збереження виду, материнського інстинкту — починає утверджуватися і розгалужуватися система власне нормативної регуляції життя, тобто такої, що в той або інший спосіб звертається до людської свідо¬мості. Набуваючи інколи у своїх конкретних проявах

уже цілком осмисленого характеру, ці первісні поведін-кові норми являють разом з тим приклади такої жорс¬токості, такої цілісності й всеосяжності тиску на людсь¬кого індивіда, подібні до яких ми навряд чи знайдемо в усій подальшій історії людства. В примусовості цих норм синкретично (нерозчленовано, до майбутнього розмежування) поєднувався вплив магії, звичаю, міфу, а також того, що в пізніші часи дістало назву моралі, — недарма в літературі інколи йдеться про «мононорми» первісного житгєустрою. Яскравим прикладом таких «мононорм» є виробле¬на в родовому суспільстві система заборон — табу або табуація (з полінезійської). Те, що відомо сучасним дослідникам про феномен табу, дає підстави вбачати в ньому складний, але цілісний комплекс уявлень, в основі якого — категорична заборона певних дій і намірів, спрямованих на «недоторканні» об'єкти, що збуджують відчуття смертельного жаху, загрози — й водночас благоговіння, принадності, якщо не звабли¬вості. Наскільки ми можемо судити, табу були пов'язані насамперед із забороною інцесту — статевих зв'язків між родичами, а також з культом тотему — священної тварини, ім'ям якої називав себе даний рід. З розвитком первісного людства з'являються все нові й нові різновиди табу; якщо звести їх у єдиний перелік, він налічував би тисячі заборон. Серед найважливіших груп табу можна навести такі: захист вогню і житла; захист трудових операцій; захист знарядь праці і зброї; захист важливих осіб — вождів, жерців; захист слабших членів племені — жінок, дітей, старих; захист від небезпек, пов'язаних з дотиком до трупа; обмеження щодо вживання певних видів їжі; заборони й обме¬ження, пов'язані з певними важливими актами та фазами особистого життя (ініціаціями, статевим актом, пологами, шлю¬бами, місячними та ін.); захист власності тощо. Можна припустити, що вся сукупність подібних табу загалом задовольняла потребу в захисті найважливіших елементів життє¬діяльності даного родового колективу. Хоча пояснити походжен¬ня тих чи інших конкретних форм табуапії іноді буває вкрай важко. Так, критичним питанням історії первісної моральності залишається проблема табуювання інпесту. Стимулююче значен¬ня цієї категоричної заборони сумнівів не викликає — прогрес в усвідомленні завдяки їй усієї системи кревних зв'язків, досягнен¬ня більшої згоди й співробітництва в межах родової спільності, нарешті, загальне зростання на цьому тлі людської свідомості говорять самі за себе. Але чому була введена сама ця заборона? Гіпотез щодо цього існує чимало, але безсумнівних серед них поки що нема. Якщо, скажімо, виходити з ідеї про шкідливість крово¬змішення для нащадків, то як могли про це знати первісні люди,для яких був загадкою зв'язок між статевим актом і народженням дитини? На сьогодні існують психоаналітичні, семіотичні, еконо¬мічні (боротьба за жінку як робочу силу) та інші пояснення цього воістину поворотного пункту в історії людської моральності. Можливо, ВТІМ, що саме тут ми стикаємося з тією межею, на якій в соціальну й культурну історію моральності втручаються-більш загальні антропологічні та буггєві чинники. В будь-якому разі в процесі становлення специфічних форм моральної регуляції важливим виявляється сам механізм дії табуапійної заборони. З одного боку, ця заборона діє на людину всеохоплюючим і невідворотним чином. 3. Фрейд у книзі «Тотем і табу» описує випадок, коли запальничка маорійського вождя одного разу призвела до загибелі кількох чоловік з його племені. Вождь свою запальничку загубив, а ці люди знайшли її й почали нею користуватися. Коли ж вони дізналися, кому ця запальничка належить (а всі речі вождя табуйовані), то вмерли від жаху. Відомо багато подібних прикладів. Так, здорова людина могла вмерти наглою смертю, дізнавшися, що поснідала їжею вождя, тощо. З іншого ж боку, істотним є іманентний характер покарання в разі порушення табуапійної заборони. Людину може ніхто не карати; без усякого втручання ззовні, навіть коли немає жодних свідків її «жахливого» вчинку, вона сама, так би мовити, відкрива¬ється для покарання: впадає в депресію, тяжко захворює, інколи, як бачимо, і вмирає*. В цій характерній ознаці механізму реалізації заборони-табу неважко розпізнати прообраз майбутньої автономної моральності. Звичайно, чистої моралі в первісному суспільстві ще не існувало, як не було там і чистого мистецтва, чистої філософії чи навіть чистої релігії, чистої духовності загалом — панував магічний синкретизм. І все ж. про¬тягом усієї первісної історії людства відбувалося посту¬пове нагромадження елементів і ознак, що згодом утво¬рили якісно специфічний феномен моралі: піклування про старих, дітей і жінок, своєрідна дисципліна праці* Варто при цьому мати на увазі й те, що порушення табу як явище первісної культури характеризується, поряд з усім викладеним, також і певною амбівалентністю (двоїстим ціннісним значенням). Здатне згубити людину, воно разом з тим у певних випадках може и' піднести; можливе й своєрідне поєднання прокляття та сакралізапії. Той же інцест міг поставати в давніх міфах як прерогатива богів і героїв, як знак обраносіі. Давнім царським династіям (єгипетські фараони, правителі інків) інцест «личив» і поставав частиною відповідної дина-сгійної легенди. Відомі сюжети, в яких інцест виявляється пов'язаним з темою таємного знання, мудрості (це є і в класичному міфі про Едіпа); в пізніших варіантах осмислення даної теми людина, яка вчинила інцест, може навіть досягати вищих ступенів святості (като¬лицька легенда про папу Григорія). А тепер запитання до читача: чи можлива подібна амбівалентність у випадку порушення не давнього табу, а сучасної моральної норми? й співробітництва, певна культура людських стосунків, усталена система виховання, зокрема й морального. Палеолінгвістика свідчить, що вже в давньому кам'яно¬му віці (палеоліті) люди мали уявлення про добро, обов'язок, совість та деякі інші фундаментальні мо¬ральні категорії. Так, у мові тасманійців — народу, який жив за умов палеоліту ще в минулому столітті, аж поки не був винищений колонізаторами, — дарма що ця мова налічувала лише кількасот слів, уже присутні терміни «добрий», «злюка», «сором» та ін. Суттєві «передморальні» моменти (або, точніше, такі, що включають певний моральний зміст, котрий поступово виокремлюється) властиві, як ми бачили, і розвиткові первісних форм регуляції поведінки лю¬дини. Проте власне з мораллю як особливим суспільним феноменом і притаманними їй формами нормативної регуляції ми починаємо мати справу пізніше, коли роз¬кладається первісний синкретизм людського буття і, зокрема, давня «мононорма» поступається місцем ди¬ференційованим упорядковуючим і регулятивним впливам цивілізації, що народжується. Саме з розвит¬ком господарства й торгівлі, утвердженням нових соціально-економічних засад, що підривали замкне¬ність традиційних родоплемінних колективів, форму¬ванням власне суспільних станів і класів, появою дер¬жави, що закріплює і каталізує всі ці процеси, — виникає потреба в становленні якісно різних способів регуляції людського життя, вже не пов'язаних з єдиним родовим або племінним центром. Коли ж така потреба виникає (для південної Європи це в основному епоха пізнього неоліту й бронзовий вік -— кінець III — початок І тисячоліття до н. е.) — в житті людського суспільства відбуваються знаменні зміни. Концентрація релігійно-магічних функцій у певних пунктах соціального часу й простору звільнює місце для розгортання раціонально-світських регулято¬рів людської поведінки. В цій останній сфері виникає й утверджується право, тобто система соціальних норм та відносин, додержання яких забезпечується силою і авторитетом держави. Як відомо з історії, перші систе¬ми права утворювалися звичайно шляхом відбору і санкціонування традиційних, спонтанно сформованих звичаїв («звичаєве право»), загальнообов'язкових релі¬гійних норм тощо. Згодом, однак, у процесі розвитку