Культура Київської Русі

Найдавніших пам'яток київської архітектури не збереглося, бо це були в основному дерев'яні будівлі. Збереглася невелика кількість кам'яних споруд часів розквіту Русі: Софійський собор, Золоті ворота в Києві, деякі храми й палацові споруди Чернігова, Переяслава, Галича,

Холма та інших міст. Серед них на першому місці — перлина українського мистецтва — Софійський собор у Києві. В ньому у неповторне ціле об'єднались елементи мистецтва Візантії, Вірменії, Малої Азії, романського мистецтва (собори Вормса, Тріру). Проте безперечним є те, що в жодній країні немає прототипу Софійського собору. Архітектура собору урочисто-святкова. Особливу роль у ній відігравало внутрішнє опорядження: розмаїття мозаїк, фресок, що вкривали стіни, стовпи, арки, художні орнаменти. Все це вражало пишнотою, дивними образами, до того ж не тільки релігійними, а й світськими.

Розвиток архітектури дав поштовх поширенню таких видів мистецтва, як живопис, художнє різьблення, майоліка. На ранньому етапі для монументальних споруд Київської Русі характерним є поєднання в інтер'єрі мозаїки і фрески, пізніше почало переважати фрескове опорядження та ікони.

Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало, хоча відомо, що ними прикрашали храми, каплиці, помешкання князів, бояр, купців. Перші ікони спочатку завозили з Візантії і Болгарії, згодом почали виготовляти на Русі. Найвідомішою іконописною майстернею ХІ-ХІ І ст. була Печерська, де працював славетний Алімпій, який навчався в цареградських майстрів. Разом з Алімпієм, як свідчить «Печерський патерик», працювали його учні, що створили так звану київську іконописну школу. З нею пов'язані такі шедеври іконопису, як «Ярославська Оранта» (XII ст.), «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.), які зберігаються у Третяковській галереї; ікона «Борис і Гліб» (XIII ст.), що експонується у Київському музеї російського мистецтва. Цікава ікона XIII ст. «Покрова», що походить з Галичини (експонується в Київському музеї українського мистецтва). Незвичайна іконографія її, яка не має аналогій на Русі, що дає змогу припустити, що це копія оригіналу візантійської ікони.

Своєрідністю відзначалось на Русі художнє різьблення по каменю. Найбільшу увагу дослідників привертають плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу. Одинадцять з них збереглось на хорах Софії Київської. Вони вкриті вишуканим художнім різьбленням рослинно-геометричного орнаменту. Цікавою пам'яткою пластики є барельєф, знайдений у руїнах Десятинної церкви, на якому зображена Богоматір Одигітрія. Збереглися різьблені шиферні плити в Спаському соборі Чернігова, в Михайлівському Золотоверхому і Києво-Печерському монастирях тощо.

Ужиткове та музичне мистецтво давніх Русинів. Високого рівня розвитку досягло в Україні-Русі ужиткове мистецтво. Ремісники виготовляли знаряддя праці, вироби домашнього вжитку. Широко застосовувався метал, з нього виготовляли лемеші, серпи, ножі, підкови, замки, зброю, броню, кольчуги, які, до речі, з'явились на Русі раніше, ніж у Західній Європі. Гончарі виготовляли різноманітний посуд, який оздоблювали візерунками з кольоровою поливою. Поширеними були також професії кравця й шевця. Особливою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські зміївки, лунниці, колти, оздоблені зерню або емаллю. Вироби художнього ремесла Русі багато вивозили за кордон. Речі, виготовлені в Києві, Галичі, Чернігові та в інших містах, трапляються під час розкопок в усіх європейських країнах.

Важливими елементами давньоруської духовної культури були музика, пісня, танок. Мелодії звучали під час свят, на князівських бенкетах і в походах, при виконанні обрядових дій і церковній службі. Наші предки знали нотну систему, що свідчить про високий рівень розвитку музичної культури.Культура Галицько-Волинської держави. В умовах феодальної роздробленості давньоруська культура набула подальшого розвитку. З виникненням самостійних князівств сформувались нові культурні осередки, панівна християнська культура стикається з культурою народною, стає більш складною і різноманітною. Водночас посилення роздробленості зумовило деякі відмінності в літературному процесі, архітектурі, живопису.

У роки, коли велич і слава Києва почали занепадати, Галичина і Волинь були опорою українства, саме тут продовжується культурний розвиток українських земель. Тут вирувало політичне й економічне життя, посилюються зв'язки з Західною Європою, з'явилось багато нових міст, укріплень, культових споруд. Усе це сприяло подальшому розвитку матеріальної і духовної культури українців.

І хоча від тієї пори збереглося мало пам'яток, проте і в тому, що відбилось у залишках споруд, у даних Галицько-Волинського літопису, в народній творчості виразно простежується західноєвропейський вплив на україно-візантійську основу. Князі й впливові бояри широко вживають латинь, проте в своїх латинських грамотах називають себе лише «князями всієї Малої Руси».