Культура Київської Русі
Проте ще в XIX ст. слідом за І. Франком, І. Нечуєм-Левицьким, В.Істриним М. Грушевський зазначав, що «культура XI-XIII ст. була українською, як ми говоримо тепер, або «южнорусской», як,можуть сказати ті, для яких назва «український» звучить дико в застосуванні до старого часу. Вилучати її від пізнішої галицько-волинської і новішої київсько-галицької літератури і пришивати під назвою «общеруської» знов-таки до «русской» — великоруської — це завжди лишиться операцією не науковою, яка суперечить науковим інтересам».
Витоки давньоруської культури. В чому ж полягає самобутність культури України-Русі?
Насамперед зазначимо, що культура України-Русі за своїм походженням і характером була європейською, але із значним впливом культур Сходу. Русь підтримувала різносторонні зв'язки з багатьма країнами, засвоюючи передусім більш розвинену візантійську культуру і через неї — досвід і надбання європейської і східної культур, виявляючи при цьому самобутність і неповторність.
Культура Русі, особливо до її роздробленості, це досить складна картина боротьби старого й зародження нових елементів. У кожній галузі культури спостерігаємо більш-менш усталені залишки минулого, які часто протидіють натиску нового. Особливо яскраво це видно у господарській діяльності русичів. Так, у сільському господарстві старе колективне підсічне землеробство змінюється рільництвом, але мисливство й рибальство зберігають велике значення. Відбувається швидке зростання міст, поселень, проте данина, як початкова форма феодальної ренти, залишається провідною формою надходження прибутків. Розвиваються ремесла, широкого розвитку набуває торгівля, особливо зовнішня. Проте всередині країни господарство ще довго було натуральним.
Літературні джерела та археологічні знахідки свідчать, що крім боротьби старого й нового культура Русі чітко відрізняє культуру княжо-дружинної верхівки та культури низів міст і сіл. Це виявляється в побуті, мистецтві, свідомості та ін. При цьому якщо культура княжо-дружинна характеризується деякою єдністю, то культура низів все ще проникнута старими, племінними відмінностями. Богатир з простих кожум’як ще може ввійти в княжу дружину і стати «великим мужем», але ця дружина вже вимагає у князя срібних ложок і цурається дерев'яних. У XI—XIII ст. протилежність цих двох тенденцій у культурі Русі виявляється ще з більшою силою.
Культурний розвиток Русі піднявся на новий щабель після прийняття християнства. Разом з ним відбулися якісні зміни в світогляді і побуті русичів; нова релігія широко відкрила двері культурним впливам Візантії в усіх галузях життя; з'явились численні церковні книги тодішньою болгарською мовою, яку добре розуміли на Русі, і цим було покладено початок роздвоєнню між мовою народною, про яку майже нічого не відомо, і мовою книжною. Християнство стало ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, сприяло входженню України-Русі в європейський культурний світ. Однак навіть і після цього Україна-Русь не втратила самобутності, своєрідності в усіх галузях культури.
Церква вперто боролась з віковою традицією української культури. Згодом вона була вимушена пристосуватися, асимілювати язичницькі культи, обряди, побутову культуру, вбираючи в себе їх кращі елементи. У такому вигляді до наших днів дійшли давні звичаї і традиції праукраїнців, пов'язані з християнськими нормами: Різдво всесвіту святкується як Різдво Христове, при цьому готують кутю і дванадцять страв, співають колядки і щедрівки; з церковними святами пов'язані й інші календарні свята українців — Масляна, гаївки на Великдень, свято Купала на Іванів день тощо.
Література й освіта Київської держави. Осередками освіти, бібліотеками, центрами творення мистецьких цінностей на Русі, як і взагалі в Європі, були храми й монастирі. Одним з найвідоміших центрів культурного життя був Софійський собор у Києві — резиденція митрополита. Тут було укладено перший давньоруський літописний звід 1037—1039 pp., а митрополит Іларіон написав і проголосив знамените «Слово про закон і благодать», яке вражає глибиною національної свідомості й ораторським хистом. При Софійському соборі розроблено основи першого збірника законів, який зберігся до цього часу — «Руська правда»; створено «Ізборник Святослава» (10/3 і 1076 pp.); написано незвичайне за своєю ідеологічною спрямованістю «Послання митрополита Клима Смолятича до пресвітера смоленського Фоми» та ін.У царині освіти роль Софії Київської також велика. Книги, які виходили з її стін, ставали основою для створення бібліотек, зокрема й великої бібліотеки Печерського монастиря, який з кінця XI ст. став найбільшим осередком культурного життя Київської Русі.
На Русі письменні люди були не лише серед знаті та духівництва, а й серед простого люду. Для ствердження про час, умови та обставини виникнення у русичів писемності сучасна наука має не так багато даних. Тому одні вчені визнають наявність письма в Русі ще задовго до хрещення, інші вважають, що писемність Русі — результат прийняття християнства.
Водночас численні археологічні і деякі писемні джерела свідчать, на користь перших, бо вже в середині І тис. слов'янські племена користувались примітивним піктографічним письмом. Чорноризець Храбр (кінець IX — початок X ст.) згадує «черти і рези». Отже, існувало своєрідне письмо, так звані «руські письмена». .Звичайно, таке письмо непридатне було для складних текстів, тому праукраїнці почали використовувати букви грецького алфавіту.