Дійові засоби, знаки, образи художньої виразності, що використовуються у народносценічній хореографії

Уособлення (персоніфікація) - один з різновидів метафоричної побудови. Цей художній засіб широко використовується в усній народнопоетичній творчості, у веснянках, народних іграх, розвагах. Як ми наголошували, у давнину уособлення було виявом анімістичних поглядів людей на природу. Наші далекі предки вважали, що вся природа сповнена таємничості, і тому в явищах природи виявляється дія живих осіб. З розвитком свідомості персоніфікація почала використовуватись людьми як засіб художньої виразності.

Відгуки пантеїзму знаходимо у поетичних образах, в яких відчувається шана до лісів, гаїв, дерев, гір, річок, озер (обожнювання тополі, клена, липи, трав). Люди піснями, танцями випрошували у природи доброзичливого ставлення до них.

У деяких місцевостях України на зелені свята заквітчували дівчину - "кущ". Вінок, який плели з липових, березових, кленових гілок, зберігали протягом трьох днів після свят. Крім вінка, дівчину прикрашали квітами, травами, стрічками, гіллям, і вона перетворювалась на живий "кущ", який водили по селу, співаючи та водячи навколо нього хороводи. Про аграрномагічну суть цього звичаю красномовно свідчить той факт, що деякі пісні цього циклу нагадують колядки та щедрівки:

Зацвіла в городі рожа,

В нашім дворі наша пані хороша,

Проше, пані, наший Куст надарити,

А свій дом звеселити.

Цей текст співають у дворі господаря.

Про персоніфікований образ Весни та її доньки годі й створити. Це, на нашу думку, одна з вершин народного поетичного генія.

В Україні, мабуть, немає жодного професіонального ансамблю, народного хору, в репертуарі якого не було б весняночки. Недарма В.Верховинець назвав свої збірки ігор з Ненями "Весняночка". Надзвичайно поетична персоніфікація весни в образі зеленого шума:

Ой нумо, нумо, заплетемо шума,

Шума заплетемо, гуляти підемо.

Ой шум ходить, по воді бродить,

А шумиха рибу ловить.

Гімн сонцю, життю - свято Купайла. Гадання на вінках, які сплетені з різноманітних польових та городніх квітів, очищення вогнем і, нарешті, потоплення персоніфікованого обрядового опудала Купайли, Кострубонька чи Марени. У час, коли сонце сягнуло найвищої сили (середина літа) і повертає на зиму, українці віншують найпоетичніше своє свято - свято Сонця (Даждьбога). Старовинного Даждьбога слов'яни називали Іваном, Івашеньком, Івашечком.

Персоніфікація через рядження, як художній засіб, широко застосовувалась у колядках, щедрівках ("Кінь", "Коза", “Меланка", "Ведмідь"). У цих новорічних видовищах уже закладено підвалини драми та театру, а в далекому минулому ці персоніфіковані образи мали зичити багато врожаю, Добробуту, щастя (варто згадати урожайні заклинання на плуг або чепігу, які носили селом і під пісні та танці "виорювали" поле).

У сучасному народносценічному танці використовують персоніфікацію у двох напрямках: при створенні окремого хореографічного образу (Коза, Меланка, Урожай, Снігурка, Дід Мороз, Весна Краса і т.д.) і при створенні узагальненого поетичного персоніфікованого образу-танцю ("Вербиченька". "Завійниця", "Вітерець", "Марена" тощо).

Цікаві образи створені у постановках В.Пегрика ("Колядки" -ведмідь-міхоноша, Коза), "Новорічній метелиці" П.Вірського, у хореографічній композиції "Ходить гарбуз по городу" К.Василенка, де виведено сучасний персоніфікований образ урожаю в образі Гарбуза, який збирає до себе на свято і пшеницю, і кукурудзу, і буряки, і горох тощо.