Закономірності поповнення хореографічної лексики та її новоутворення
Та чи не найбільше розширення структурної будови руху у повзунцях. Завдяки В.Верховинцю повзунець, який він описав, став своєрідною "візитною карткою" українського танцю, В сучасній українській хореографії використовується понад п'ятдесят видів та варіантів повзунців: повзунець - бігунець; повзунець з опорою на чоло; на дві руки, на ну руку і з плескачем обох ніг одночасно вперед; з акцентом на одну ногу; повзунець на тинку; повзунець - чосанка з опорою на руку; боковий повзунець з підбивкою по підошві; боковий повзунець - голубець; комбінований боковий повзунець з поворотом.
Збільшилась чисельність револьтатів, млинків, підсічок (револьтат по колу, револьтат з поворотом та випадом, закладка з револьтатом, підсічна, підсічка з просуванням по колу, відсічка на одну руку, млинок з просуванням по колу, зворотний млинок тощо).
"Доріжка дрібна з підскоком назад" - так назвав В.Верховинень вірьовочку. Нині в українській хореографе близько двадцяти варіантів цього основного па (вірьовочка подвійна, вірьовочка подвійна з плескачиками, вірьовочка з винесенням ноги на каблук, вірьовочка. дробіткою, вірьовочка з переступанням уперед).
Розширився і діапазон голубців, підбивок, кабріолів (голубці в повороті, підбивка вбік, назад, підбивка по колу, підбивка з дрібушечкою, високі голубці з підбивкою тощо).
Українські хореографи вдосконалили й техніку виконання стрибкових рухів (стрибки на місці, стрибки з просуванням, стрибки - оберти на місці, розніжка в повороті - турі, стрибки через пояс, шаблю чи топірець, крутки у повітрі з підібганими ногами, кільця, зайчик, щупак, яструб у повітрі, стрибкі у повороті з падінням на закладку, крутки у повітрі на присядці).
На основі традиційної морфології створено віртуозні рухи: просування на ліктях та носках ніг (буковинський), плетена доріжка з перекиданням ніг (гуцульський), ковзанки ("Метелиця"), Лексичне багатство українського танцю дає можливість балетмейстерам навіть з однієї групи рухів створювати справжні хореографічні шедеври ("Повзунець", "Плескач", "На кукурудзяному полі". П.Вірського).У сучасному народносценічному танці лексичні новоутворення відіграють значну роль. Розглянемо вирішення українськими балетмейстерами найдавнішої теми в хореографії теми праці: "На кукурудзяному полі, "Шевчики", "Вишивальниці" П.Вірського, "Льонок" М.Віденського, "Шахтарський танець" М.Єфремова, "Біля кузні" О.Кузьменка та ін. У цих і подібній танцях нові рухи набувають специфічного художньо функціонального значення.
Доречно назвати "Льонок" В.Починка, "Лісоруби" Петрика, "Карпатська смеречина" Г.Левікої. У них Пейстери створили образно - дійові лексичні утворення, за допомогою яких опоетизували працю металурга, хлібороба, лісоруба. Проте у художній практиці ще зустрічаються танці, засновники яких, не розуміючи специфіки хореографічного на, нагромаджують на сцені різні агрегати, будують з підйомною кліткою тощо, а виконавці виступають із знаряддям виробництва. Цього не варте робити. У класичній графічній спадщині працю опоетизовано навіть без атрибуцій ("А. ми просо сіяли", "Мак", "Льон", овалі", "Косарі", "Шевчики", "Бондарі" та ін.). Тільки перетворення побутового руху у сценічний, тобто певним стилістичним завданням, які вить перед собою балетмейстер, дає художньо-зумовлену довголіття самому па, танцю.
Однак використання новоутворених рухів, танцювальних комбінацій зумовлюється чітким підпорядкуванням їх певному хореографічному тексту, певній тематиці, інакше вони тільки вирішують стиль танцю. Така ж доля і тих лексичних утворень, котрі штучно відносяться до невідповідних угруповань. Найбільше це стосується молодіжних, де найчастіша невідповідність па формі та змістові танцю, : кажучи вже про костюм виконавця.
Нові рухи створюються переважно балетмейстерами, які знало знають національну танцювальну лексику, вміють своєчасно і з великим художнім смаком скористатися цими чи іншими структурними частками руху для відтворення потрібного жанру. Копітка творча робота дає позитивні наслідки - міцно входить до скарбниці хореографічного лексичного фонду.
Показовою тут може стати р бога П.Вірського "Моряки флотилії "Україна". Балетмейстер поставив перед собою, на і погляд, не дуже сі ладне завдання - показати українських китобоїв. Якщо китобої, то логічно - моряки з традиційним “Яблучком". Цей танець з досить .стандартизованим набором слів танцюють і військові моряки, і моряки торговельного флоту, до того ж - і росіяни, і грузини, і українці, і латиші, й естонці. Балетмейстер же на основі традиційного українського танцю створив своєрідні рухи, в яких органічно поєднань елементи матроського та національного українського танців, результаті маємо надзвичайно цікаві лексичні знахідки: Зворотна доріжка, різноманітні присядки, закладки, плеска, вихилясники.