Закономірності поповнення хореографічної лексики та її новоутворення
Історія розвитку хореографічного мистецтва є історія безперервного збагачення засобів виразності.
Підсумовуючи сказане, що розвиток лексики залежить від: культурно - Історичних та соціальне - економічних умов життя народу; зв'язку лексики з відтворенням дії, тобто сюжету танцю: поєднання лексичного матеріалу з іншими формотворчими опонентами. Розглянемо шляхи збагачення українського танцювального танцю.
Традиційна українська народна хореографія має золоту певну кількість постійних рухів: різноманітних оводних кроків, тинків, доріжок, вихилясників, вірьовочок, вибиванців, сверделець, плескачів, присядок, взунців, млинків, підсічок, обертів, голубців та кабріолів, номанітних чоловічих стрибків. Бажання ж засобами овального мистецтва відтворити нові явища спонукає майстрів до пошуків нових відповідних засобів виразності, їх у хореографічний текст, незважаючи на те, що останні ходять за рамки усталених лексичних норм. Так, разом з цим розвивається і народний танець. Оновлюється, модифікується, трансформується існуюча лексика, інколи і структура руху.
Створення нових рухів - справа надзвичайно важка й кропітка. Що сказав про це видатний балетмейстер Ф.Лопухнянський мистецтву танцю понад шістдесят років життя: значення танцю балетмейстером, та ще в жанрах, яких раніше ; було, справа нелегка. Його щастя, якщо він збагатить окремі танці, па, акценти кількома новими па і їх сполученнями. Він повинен переосмислювати старі па та інновації, розставляти в них нові акценти, надавати їм нового значення, - такої роботи у балетмейстерів непочатий край".* До лексичних новоутворень відносяться рухи, яких не було у дійній хореографії, і виникли вони внаслідок поєднання, існуючих форм руху або конструкції окремих його а також па, створені балетмейстерами заново з ресурсів односценічного танцю. З появою нових рухів виникає цілий питань: чому деякі з них міцно входять до лексичного а інші використовуються тільки в окремих сценках; як класифікуються лексичні новоутворення і т.ін.
У сучасній хореографічній практиці широко використовуються хореографічні па, від яких утворився ряді варіантів, а подекуди й нові за структурою рухи. Слід зауважити, то основу руху становить його стійкий елемент, смислове навантаження якого в хореографічному тексті залишається незмінним.
Так, простий танцювальний хід, який В.Верховинець назвав "зальотним", збагатився цілим рядом варіантів: простий танцювальний хід, урочистий танцювальний хід, три простих кроки з підняттям на півпальці, хід з приставкою тощо. Деякі з названих ходів з'явились у результаті постановки того чи іншого специфічного номера. Оригінальні ходи на прямих ногах з каблука бачимо в сатиричній картинці з далекого минулого " Ой під вишнею", хід - біг на каблук - в сучасному танці "Моряки флотилії "Україна" П.Вірського, своєрідний хід дівчат -у чарівній "Карічці".Трансформувався і танцювальний біг, який набув нового забарвлення, виконується на високих півпальцях, з підніманням високо робочої ноги, зігнутої у коліні й відведеної назад. Цей рух зустрічаємо в сучасних молодіжних танцях ("Молодіжний" О. Бердовського, "Закарпатський молодіжний" М.Сусликова та ін.).
Нині у хореографічній практиці застосовується близько півсотні ходів, бігів з носка, а також десятки - з каблука.
Тинок, який існував в одному варіанті (маємо на увазі низький), зараз виконується і в повороті, і на невеликому присіданні. Трансформація класичного танцю (партерного) та українського традиційного танка дала новий, якісно відмінний за манерою виконання та стилем руху, що виконується в українських народносценічних хороводах здебільшого дівчатами. Зміна рис, неповна виворітність і поєднання з рвучкою динамікою народного тинка збагатила сучасний народний танець.
Розширився діапазон у середніх та високих тинках, які у поєднанні з іншими рухами чи окремими їх деталями прикрашають танець. Збільшилась чисельність доріжок та упадань, а також вихилясників (вихилясники на каблук, у повороті, з вигинанням ноги тощо).
Чільне місце в українській хореографії, особливо за останні п’ять років, посіли дрібушечки (звичайна дрібушечка, війна, синкопована, дрібушечка стопою, на підскоках тощо), підкуйки (звичайний вибиванець, вибиванець на тропітка, притул, вибиванець - підбивка, вибиванець з притупом, стукалочки, стрибок на каблук, поліський ключ, ключ на підскоках).
Значно розширилися межі використання плескачів, що виконуються зараз як окремо, так і в комбінації з іншими рухами - основний рух ліричного "Плескача" П.Вірського, який використав їх у "Повзунці", композиції "Моряки флотилії Україна", "Шевчиках". Якщо у В.Верховинця було зафіксовано близько шести варіантів присядок, а в книзі "Українські народні танці", що їх опорядкував А.Гуменюк, понад двадцять (з присядками, стяжками, присядками - закладками, повзунцями, млинком, січками), то у третьому видані "Лексики українського народно нічного танцю" (1996) зафіксовано вже близько шістдесяти присядок у комбінації з іншими па (присядка, бокова присядка, присядка з опорою на каблук, з використанням ноги та вихилясам, з плескачем по халявах, з ом тулуба, з проходкою, присядка - запрошення тощо). І їх, безперечно, ще більше. Крім основних присядок, маємо ще й віртуозні розтяжки, розніжки, яких загалом близько тридцяти (присядка розтяжка з вихилясом, розтяжка з плескачем по халявах, присядка у повороті, розтяжка з присядкою - ножицями, присядка - розніжка з плескачем). Українські хореографи використали різні варіанти присядки - закладки, які потребують віртуозної техніки виконання (закладка - орел, - орел з поворотом, закладка з підбивкою, закладка тощо).