Закономірності поповнення хореографічної лексики та її новоутворення
Перед українськими хореографами стоїть почесне завдання відтворювати в художніх образах життя свого народу. У роботах провідних балетмейстерів танець виступає як дійовий, образно-емоційний твір з чіткою сюжетною основою. І передусім, у постановках, де відтворено трудову діяльність сучасника, оспівано його життя, побут: "На кукурудзяному полі", "Вишивальниці", "Ми пам'ятаємо", "Моряки флотилії "Україна" П.Вірського, "Лісоруби" В.Петрика, "Карпатська смеречина" Г.Левіної, "Поліські льонарі" В.Починка, "Орлятко" Г.Клокова, "Бокораші" М.Сусликовата ін.
Розширення тематики народної хореографії, звернення до важливих соціальне - філософських проблем поставило перед творцями танцю вимогу не тільки вдосконалювати наявні засоби виразності, а й знаходити нові.
"Безмірно різноманітна людина, без кінця вона змінює свою пластичну мову, - відмічав М.Фокін. Свої радощі й горе, і всі душевні переживання вона висловлює у найрізноманітніших таї часто прекрасних формах, тому не можна зводити до єдиної форми всю її тілесну виразність".
Танець починається з рухів, які , органічно поєднуючись, йдуть до зародження образу з певним ідейно - емоційним рядом. Основним засобом виразності у народному танці є лексика, і цілком закономірно, що її розвиток зумовлює збагачення всього виражально-зображувального хореографічного комплексу.
Серед багатьох рухів, що функціонують у хореографії, чітко виділяються певні групи, які створюють її основний лексичний підхід. До цього фонду входять найхарактерніші па: ходи, тинки, пляси, доріжки, вірьовочки, присядки, млинці, голубці, кабрмлі, різноманітні оберти, стрибкові рухи тощо.
Присядки, тикки, вихилясники, вірьовочки та інші рухи зображують характерні ознаки: побутують по всій Україні. Використовуються у багатьох видах (класичний, народний, радний танці) та жанрах (хороводи, побутові, сюжетні танці), а відтак, притаманні національній хореографії і класифікуються як рухи давнього походження, до основного фонду належать не тільки названі рухи. скажімо, сучасний бігунець настільки ж поширений, як і енергійний танок. До того ж, деякі рухи можуть бути звідними в одній місцевості, а в іншій - підпорядкованими, не менш вживаними.
Як уже зазначалося, хореографія-мистецтво, яке властивими засобами відтворює життя народу, його побут, культуру, огляд тощо і, як решта видів мистецтв, відбиває процеси, що буваються на сучасному етапі розвитку культури.
Рушійною силою розвитку мистецтв є взаємовплив та збагачення національних культур. Народжуються нові зміни спілкування культур: національні декади літератури та в, фестивалі, огляди, свята пісні й танцю, народні гуляння, Пні вечори, присвячені видатним діячам літератури та мистецтва і т.д. Творчі взаємовпливи насичують мистецтво рафії новими виражальними засобами, які, певним чином формуючись, стають надбанням того чи іншого народу. До ж, популяризація засобами кіно, радіо, телебачення, преси досягнень у галузі літератури та мистецтв відкриває небачені шості для збагачення усіх видів мистецької творчості, хореографії.Разом з тим, варто запобігати перенесенню рухів, жестів, з однієї до іншої національної культури. Деякою мірою стосується постановок знаменитого гопака окремими колективами. Стандартизована лексико - композиційна схема, музичний сурогат з мелодій гопаків, козачків, горлиць, метелиць домінують у таких постановках. Танцюристи один за одинці виконують карколомні рухи та вихиляси, запозичені з танців усіх часів і народів, з усіх видів, жанрів та форм хореографії Бездумне, механічне копіювання кращих професійних постане призводить до втрати самобутності, нівелювання стилістичні особливостей національної хореографії. Найбільше від цього застерегти керівників - початківців самодіяльних колективів, ще не мають достатнього досвіду у постановчій роботі і що завжди досконало володіють складною палітрою виражальний засобів. Краще звертатись до друкованих джерел із записами народних танців, поставлених у провідних професійних самодіяльних колективах. Доцільно нагадати історію І.Мойсеева або "На кукурудзяному полі" П.Вірського. Ці дали поштовх до відтворення у народній хореографії сучасної сільськогосподарської праці. Користуючись невелике кількістю рухів, видатні майстри створили чіткі за своєю архітехнікою постановки, які завдяки кіно, телебаченню, запис стали окрасою репертуару багатьох колективів. Відомо, що чи багатший пластичний арсенал, яким оперує балетмейстер, рельєфніша структура створеного ним танцю, тим багато яскравіше образне вираження від постановки. Застосувань "стандартизованих " рухів викликає роздратування у глядач почуття невдоволення. Саме тому творчість спрямована на збагачення хореографічної лексики. Гідний вклад у розвиток теорії і практики української народно сценічної хореографічної лексики зробили В.Верховинець, О.Собол Р.Герасимчук, П.Вірськйй, В.Вронський, В.Петрик, Л.КалінІи Д.Ластівка, О.Гомон, М.Вантух, О.Матвсєв, А.Кривохш Г.Назаренко, Я.Чуперчук, О.Опанасенко, К.Балог, В.Михайло Т.Єрліх, В.Зінькевич та інші балетмейстери й виконавці танцюристи.