Композиційні прийоми у компонуванні маси танцюристів з солістами

У сюжетному танці "Ковалі" два-три ковалі, "кінь", "козак" та парубки у досить складному поліфонічному малюнку ведуть водночас свої партії. У "Лісорубах" поліфонія відчувається в одночасному, але неоднорідному танці-імітацїї робочого процесу. •

Не викликає сумніву те, що в розгорнутих танцях-іграх (купальських, весільних, новорічних) елементи хореографічного поліфонізму Існували, але вони не зафіксовані у записах фольклорних танців. Самі вже сценарії цих свят та обрядів - поліфонія танцю.

З народної хореографії виросла знаменита поліфонічна "геометрія" М.Петіпа - складні паралельні, протилежні, дзеркальні, симетричні, асиметричні, діагональні побудови у балетах П.Чайковського "Лебедине озеро", "Спляча красуння" (згадаймо вальс з першого акту "Сплячої красуні", коли в одномірному музичному часі виконуються три взаємозв'язані, взасмообумовлені хореографічні партії: чоловіча, жіноча, дитяча). Усі вони то вторують, то акомпанують одне одному, то переймають основну тематичну функцію на себе, то віддають її іншим "голосам" поліфонічної хореографії. Це ж можна спостерігати у балетах А.Адана "Жізель" та Л.Мінкуса Баядерка".

Поліфонічний та поліритмічний принципи у широкому розумінні цього поняття пов'язують з іменами М.Фокіна та Бородіна. У "Половецьких танцях" (опера "Князь Ігор") поліритмія і політемність у лініях, наростання рухів і cresendo в музиці, хореографічні акценти і sforzando, спільність кульмінацій співпадають і логічно, і тематично.

Хрестоматійним взірцем поліфонії, політемності є класична “візитна картка" Державного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім.П.Вірського "Ми з України". Після традиційного вітання хлібом-сіллю починається надзвичайно виразний образний танець - вітання трударів України. Це справжнє втілення образно-тематичної основи танцю.

Справа не лише у надзвичайно гармонійному поєднанні всіх локальних районів України, чіткої, образної репрезентації їхньої хореографії, а й у показі душевної та фізичної краси полтавців і подолян, волинян і сумчан, шахтарів Донбасу і нафтовиків Бориславщини, сталеварів Наддніпрянщини...

Знаменно, що виконавці не мають жодної атрибуції, бутафорії, але глядач точно визначає зв'язки: ця пара з Київщини, ця - з Буковини, Полтавщини, Волині. Характеристику створено лексикою і композицією кожного танцювального дуету.

Шахтарські дрібушки перегукуються з відбійними молотками, сповнені широти й динаміки рухи хлопців-металургів із Наддніпрянщини - з цнотливими візерунчасто-звивистими рухами решетилівських вишивальниць. Відтак, маємо прекрасне рішення поліфонії тематичної, поліфонії інтонаційної. У цьому і танці-вітанні ми не бачимо так званого "фону", коли пара танцює, а решта виконавців ледь-ледь пританцьовують. У ньому маса виконавців контрастує з солістами, лише в окремих випадках зливаючись з ними в єдиний хореографічний образ: чи то поліщуків, чи полісян, а в цілому - в єдиний хореографічний образ працьовитого, талановитого українського народу.

На превеликий жаль, під впливом цієї постановки виникла безліч так званих танців-вітань. Майже кожний професіональний і самодіяльний ансамблі включили до своїх програм танець: "Ми з Кіровоградщини", "Ми з Полісся", "Ми з Волині", "Ми з Полтавщини" і т.д. Прорахунок у тім, що, запозичивши суто технічний прийом видатного майстра, балетмейстери так і не зрозуміли основного - саме барвиста палітра локальних танців спричинила поштовх поліфонії танцю. Виконуючи ж місцеву, локальну хореографію, постановники не спроможні створити за схемою П.Вірського танцювальну композицію. У їхніх творах бачимо спотворені гопаки, козачки, польки, але аж ніяк не єдиний художній твір.

Поліфонія у народному хореографічному мистецтві - це специфічний засіб художньої виразності, який не можна змішувати з поліфонією в музиці і навіть у балеті, бо закономірності, своєрідний розвиток народносценічної хореографії грунтуються на притаманній їй естетиці. Прикладом цього можна вважати талановиті роботи українських балетмейстерів В.Михайлова "На Січі Запорозькій", Г.Юкжова "Орлятко", В.Петрика "Гуцульське весілля" та інші. В "Українському весільному" К.Василенка знайдемо достатньо прикладів поліфонії тематичної, контрастної та імітаційної.Подібність поняття симфонізму в хореографії, як і в музиці, пов'язана з філософським узагальненням, проте це не аналоги, хоч певна схожість між ними є. Остання полягає у тому, що обидва види симфонізму будуються на узагальнено-образному, поетичному вираженні почуттів, що закладені в драматичних колізіях і несуть у собі певні ідейно-тематичні навантаження. Звідси і схожість використання деяких прийомів, про які мовлено: контрастність, лексична та композиційна поліфонія, розробки основних та супідрядних хореографічних мотилів.

У загальній композиції завжди відбувається розподіл (інколи дещо умовний) на основні та підпорядковані частини композиції. В основних викладаються самостійні тематичні розробки. Підпорядковані виступають єднальними елементами-містками між основними, а також як вступні частини, що готують глядача до сприйняття основної теми. Вони будуються в єдиному ключі з основними, і їхнє завдання - доповнити, розкрити та розширити основний матеріал.