Постмодерністське розуміння культури

Підсумок. Поняття «постмодернізм» багатозначне й умовне, однак це не заважає його глибокому вивченню й визначенню характерних ознак, які, звісно, не є остаточними, оскільки це явище надзвичайно динамічне й не застигле у своїх формах.

Світ у творах постмодернізму

Постмодернізм відображає загальний абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв’язків, втрату моральних орієнтирів у світі. Дисгармонія і деструкція – такі основні ознаки постмодерного художнього світу. Тут немає нічого певного, сталого. Цей світ жахливий і химерний. Він відлякує своєю заплутаністю й невизначеністю, глибиною кризи й безвиході. Тому не випадково у постмодерних творах стали знаковими такі просторові координати, як лабіринт, яма, прірва, глухий кут, стіна тощо. Художній світ у постмодернізмі не має завтрашнього, розвитку, замкнений лише сам собі. Неначе розбитий на друзки, розколотий, не цілісний, не органічний.

Створення художнього світу в творах постмодернізму відбувається у підкреслено умовному ключі. «Текст» зображається як «світ», а «світ як текст». Твір постмодернізму подається не як готова річ, а як процес взаємодії художника з текстом, тексту з митцем тощо. Тут ідеться про специфічну особливість постмодерного письма, що передбачає підкреслену умовність зображуваного.Твір – це так званий умовний текст і умовний світ. І все у ньому підпорядковується правилам естетичної гри. Ігрове начало притаманне більшості творів постмодернізму. У читачів виникає враження, що герої не живуть, а граються у життя. І митець начебто не пише, а грається в літературу, грається з читачем. За законами гри в постмодерних творах можуть відбуватися різноманітні події на грані реального та ірреального. Гра дає можливість вільного переходу з одного часу в інший, з дійсності – у світ підсвідомості тощо.

Світ у творах постмодернізму зображається з позиції «ідеологічного поліфонізму» (термін М.Бахтіна), який реалізується в поєднанні різноманітних елементів, стилів, цитат, ремінісценцій тощо. Неоднозначність і суперечливість світобудови призводить до того, що правом на остаточну істину про світ не володіє ніхто. Д.В.Затонський відзначає: «Немає у цьому світі нічого певного, вповні завершеного: ні морального витоку, який не може бути переглянутий, ні морального заохочення, яке ніколи й нікому не здається незаслуженим. Кожна брехня приховує у собі частинку істини, і кожна істина приховує у собі краплинку отрути, так слава й ганьба нерідко переходять одна в одну, навіть заміняють одна одну…» Тому монополією на знання про цей світ у творах постмодерну не володіє ніхто. Ні герої, ні автор, ні читач. І тому ці твори можна прочитувати по-різному. Вони лишають величезний простір для читацької уяви. Вони лишають величезний простір для читацької уяви. Вони змушують думку напружено працювати, шукати втрачені моральні домінанти та орієнтири. І навіть якщо вони не знайдені, ця праця розуму й душі надзвичайно корисна, а це ще раз свідчить про те, що твори постмодернізму варто вивчати у школі, щоб молода людина не заспокоювалася у своєму існування, щоб вона вчилася мислити, шукати.

Література:

1.Кравченко А.І. Культурологія.

2.Лиотар Ж.Ф. Состояния постмодернизма. – М., 1998.

3.Затонський Д.В. Модернізм і постмодернізм. – Харків, 2000.

4.Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до кануна столетия и эволюция научного мира. – М., 1998.

5.Бегун Б. – Феномен постмодернізму.

6.Малюга Ю.Я. – Культурологія.

7.Культурологія. Енциклопедія. ХХ ст.

8.Ніколенко О.М. Всесвітня література, 1, 1999.

9.Ніколенко О.М. Всесвітня література, 4, 2002.