Писемність і література Месопотамії
Єгипетське письмо мало понад 500 знаків, чи літер. Єгиптяни подібно, як і інші східні народи, не зазначали цілком самозвуків. Писали найчастіше від правої руки до лівої, але на монументальних пам'ятках є написи зліва направо.
За матеріал для писання правив папірус (по-єгипетськи — «па-п-іур» — «рослина Нілу»). Це — рід тростини. Єгиптяни перерізували її бильця вздовж і зліплювали разом в аркуші. Папірус був доволі дорогим і тільки заможніші люди могли ним користуватися; бідніші писали не раз на кам'яних табличках, шкаралупках мушель тощо. На папірусі писали пензлем, який умочали в туш, спрепаровану із сажі й гуми.Єгипетське письмо тривало до IV—V ст. по Хр. Останні ієрогліфи походять із 394 р., а останній зразок демотичного письма — з 476 р. Пізніше знання єгипетської абетки забулося, так що довгі століття стародавні написи залишалися таємницею. Спроби відчитувати ієрогліфи почалися в XVII ст. Тодішні археологи вважали написи на пірамідах за метеорологічні записки або за переклади Давидових псалмів. На правильний шлях першим ступив датський учений Зога, який у 1797 р. опублікував написи зі славного обеліска в Римі і вказав, що імена фараонів тут позначені окремими знаками. Вирішальне значення для цеї справи мала експедиція Наполеона до Єгипту в 1798 р. Бонапарт сам дуже цікавився старовиною й утворив науковий єгипетський інститут, що мав зайнятися студіями єгипетської культури. Серед зібраних тоді пам'яток знайшовся базальтовий блок із Розетти з написом у трьох письмах. Як виявилося пізніше, це був декрет жерця з Мемфіса на честь Птолемея Епіфанеса від 196 р. до Хр., складений «священною, народною та грецькою мова ми». Відчитанням цього напису зайнявся французький учений Жан Франсуа Шампольон (1822 р.). Наперед він порівняв три особисті імені — Птолемея, Александра і Клеопатри, а що вони були писані звуковим письмом, він добув кільканадцять єгипетських літер та за їхньою допомогою почав відчитувати решту. У 1822 р. Шампольон вів одночасно студії над коптською мовою й відкрив у ній діалект мови давніх єгиптян, і власне це дало йому ключ до розуміння єгипетського письма.
Письменство. На ниві літератури єгиптяни не дали творів найвищого рівня. В їхніх письменницьких працях виявляється якась тверезість і поміркованість, яка примушує їх триматися конвенціональних зразків і не дозволяє розвинути ширше індивідуальні сили. Коли з'являлася якась літературна форма, письменники трималися її цілими століттями, не зважуючись чим-будь змінити спосіб писання. Тому єгипетське письменство здається нам одноманітним і сірим. Найстарший вид літератури в Єгипті — це
приповідки філософічно-морального змісту. Вже з часів IV династії заховався збірник таких повчань міністра Кагеммі. Життєві науки цього мудреця доволі обмежені.
Писар Енеї у своїх повчаннях говорить багато про жінок. Він наказує мати найглибшу пошану до матері й вірність для дружини. Мудрий чоловік старається утримати жінку в добрім гуморі, не докучає їй непотрібними наказами, завжди є погідним, не починає сварки. Але від чужих жінок треба триматися здалека: «Бережися перед жінкою, яку не знають у місті. Не дивися на неї, як вона проходить, не старайся познайомитися з нею. Вона є як потік глибокої води: його вирів ніхто не знає!»
Найглибші за змістом є повчання фараона Аменемхета І, що їх він залишив своєму синові (ми навели їх в іншому місці). Це вже не практичні вказівки щодо життя, а поважний погляд на світ і його вартість. Заповіт фараона сумний: він зневірений у людях — всі вони зрадливі й невірні, важко між ними знайти добро й чесноту...
До приповідок близько стоїть єгипетська сатира. До найстарших її зразків належить історія про «вимовного мужика». Нечесний урядовець безправно забрав у селянина віслюка, але мужик так хитро й вимовно боронив свою справу, що його промову записали й передали фараонові. «Серцю його світлості це було приємніше, ніж усе, що є в усій ї країні». Це — сатира на єгипетське урядництво.
У сатирі на вибір звання писар жартує з долі військового старшини: «Що ти кажеш, що офіцерові доводиться краще, ніж писареві? Ходи, оповім тобі про долю славетного офіцера! Приводять його ще дитиною й замикають в казармі. Дістає кулаком у живіт, дістає вдруге в чоло, голову має розлупану раною, кладуть його і б'ють, аж нагаї ріжуть йому шкіру. Ходи, я скажу тоді, як він іде походом по Сирії, як марширує через гори; свої харчі й воду несе сам на рамені, навантажений, наче віслюк... Коли зійдеться з ворогом, то є як зловлений птах. Коли повернеться назад, до Єгипту, то є як дерево, яке перегриз хробак. Він хворий, лежить, везуть його на віслюкові додому, його вбрання розкрадають, а його служник утікає. Тому, писарю, завертай назад зі своєю думкою про щастя офіцера».
Ту саму тему зустрічаємо в листах писаря Веннофре до його приятеля Нехтсотепа. І тут й гумором й іронією описано, як амбітний старшина старається добути собі вищу кар'єру й як потрапляє в усякі трагікомічні ситуації.
Зміст