Культурний розвиток Месопотамії та Сирії
свого бога-опікуна, та й кожна інша істота має при боці своє божество. Богів зображували звичайно у людському вигляді, тільки на голові приміщували їм пару рогів, деколи прибраних зіллям. Духи-опікуни мали деколи інші постаті, наприклад, орла з головою лева, лева з людським погруддям та ін.
Богів шанували піснями й жертвами. Від найдавніших часів зустрічаємо різнорідні релігійні обряди, процесії, свята. Здавна був також окремий клас жерців — «шангу». Пророцтвом і замовляннями займалися також жінки. Щоб поконати силу лихих духів, треба було знати чародійні формули та закляття. Були окремі жерці — «бару», що ворожили про майбутнє на основі всяких знаків, наприклад, печінки жертовного звіра або краплі олії, киненої на воду.
Шумери мали віру в життя на другому світі. Люди постали з болота на подобу богів і продовжують життя по смерті. Своїх мерців шумери ховали в землі в солом'яних матах або домовинах; тіло клали на боці. До могили давали всякі домашні предмети, яких небіжчик уживав за життя, часто також з глини вироблену модель човна, яким він мав переправитися на той світ. У могилах королів найдавнішої доби зустрічаємо жертви людей. Так, у гробниці одної королеви в Урі поховані її позабивані служники: прибічна сторожа в шоломах і зі списами, двірські дами з пишними прикрасами, музиканти з музичними інструментами, погоничі з волами, кіньми й возами...
Шумери вживали письмо, яке називаємо клиновим, бо слова означуються клинцями, укладеними в різнорідні комбінації. Це письмо важке до читання, бо ті самі знаки означають різні слова.
3. Опис культурного розвитку Сирії
Між Месопотамією та Середземним морем лежить Сирія. Природа її ділить на дві частини: північну, родючу, з гарною, багатою рістнею, та полудневу, степово-пустельну. Перші сліди культури зустрічаємо тут у палеоліті. Сирію замешкувало тоді якесь плем'я невідомого походження, що відзначалося великим зростом і сильною будовою. Історики називають його праханаанцями. Коло 2500 року до вперше з'явилися семіти й поволі опанували
всю країну. Пізніше напливали ще малоазійські племена, а також «люди з-за моря» — європейці.
Сирія лежала на перехресті торговельних шляхів, що йшли з Месопотамії, Малої Азії, від Середземного моря та Єгипту, і як посередник між різними народами скоро дійшла добробуту і значення. Суходолом головна дорога йшла від Каркемиша над Євфратом до Кадеша над Фронтом. Над морем постало кілька визначних портів: Біблос, Сидон, Тір та ін. Через сирійські міста проходив безнастанно живий торговельний обмін між Азією, Африкою та Європою і перехрещувалися тут різні культурні впливи.
Сирія дійшла до великого господарського розвитку, але ніколи не змогла об'єднатися в одну державу. На перешкоді тому стояли інтереси й амбіції окремих міст, що одне перед іншим не хотіли поступитися першістю, а ще більше сусідство великих держав, що намагалися завоювати багату країну. Від полудня Єгипет, від сходу Вавилоні й Ассирія, від півночі — держава хеттів безнастанно надсилали свої війська в Сирію, стараючись відбити її з рук суперників. На родючих сирійських долинах відбувалися найкривавіші бої стародавнього світу. Ніяка країна не перебула стільки наїздів, набігів і грабунків.
Серед багатьох сирійських державок визначніше місце здобула держава М і т а н н і. В часи найбільшого зросту вона займала Північну Сирію і простягалася до Горішнього Євфрату. Народ, що створив цю державу, був, здається, індоіранського походження і шанував індійські божества Індру, Мітру та ін. Мітанці мали чудову кінноту, воєнні вози й добре озброєне військо, завдяки чому довгий час утримувалися як самостійна держава. Перший король Мітанні, Сауссадаттар (близько 1450 р. до Хр.), вславився тим, що напав на місто Ашшур
і забрав звідти ворота, вилиті з золота і срібла. Цим він забезпечив собі незалежність від Ассирії. Володарі Мітанні також здобули собі повагу серед єгиптян, так що кілька фараонів взяли собі жінок з їхніх родин. Коло 1300 р. цю
державу завоювали хетти.У пізніші часи у Північній Сирії більшу роль відіграв Д а м а с к. Ці околиці займали арамейські племена, належні до семітів. Дамаск завдячував своєму розвиткові торгівлі, за Давида підлягав Палестині, але пізніше став самостійною державою. Найвизначнішим королем був Бенгадад (885 — 843 рр. до Хр.).