Культурний процес за радянської влади
Програма українізації вимагала 100 тис. учителів, а їх було лише 45 тис. Ця нагальна потреба підштовхнула М. Скрипника до спроби запросити кілька тисяч учителів із Галичини, але йому не вдалося дістати на це дозвіл Мос¬кви — можливо, лякала висока національна свідомість га¬личан і стала фатальною для самого ініціатора.
Великих змін зазнала також вища освіта. Університети було реорганізовано в численні інститути народної освіти медич¬ного, фізичного, технічного, педагогічного профілю, які готу¬вали спеціалістів для керівництва робітничою силою. Хоч за навчання в більшості цих інститутів треба було платити, дітей робітників і селян від оплати звільняли. З 30—40 тис. студентів, котрі навчалися в інститутах України наприкінці 1920-х років, близько 53 % складали українці, 20 % — росіяни і 22 % — євреї.
1920-ті роки стали періодом відродження науки і особ¬ливо українознавства, який за масштабами можна порівня¬ти з літературним Ренесансом. Прагнучи продемонструва¬ти свою прогресивність, більшовики сприяли розвитку науки. У 1919 р. вони не тільки кооптували створену в Києві урядом Скоропадського Академію наук, а й навіть оголо¬сили її своїм дітищем. Протягом наступних років Акаде¬мія з її філіями збагатилася новими дослідницькими осе¬редками. Вчені дістали відносну свободу для проведення досліджень, публікації своїх поглядів і підтримання кон¬тактів із зарубіжними колегами, якщо їхні ідеї не являли відкритої загрози радянському ладові.
Незважаючи на те, що більшість видатних вчених Ук¬раїни не належали до більшовиків, а деякі навіть відкрито підтримували український націоналізм, радянський уряд не мав іншого вибору, як сформувати з них серцевину Ака¬демії.
Першим президентом Академії став славетний вчений Володимир Вернадський. Однак своїм розвитком Академія значною мірою завдячувала й невтомним зусиллям її віце-президента Сергія Єфремова і вченого секретаря Агатангела Кримського. До 1924р. в Академії налічувалося 37 нових членів і близько 400 членів-кореспондентів. Із трьох її секцій — історико-філологічної, фізико-математичної та суспільно-економічної — найдинамічнішою була перша секція, в якій провідна роль належала Михайлу Грушевському. Ця секція видавала часопис "Україна", що став справжнім рупором українознавчих студій. До видатних членів цієї секції належали, крім Грушевського, історики Дмитро Багалій, Михайло Слабченко, Олександр Оглоблін, Йосип Гермайзе, літературознавці Сергій Єфремов та Во¬лодимир Перетц, етнограф Андрій Лобода, мистецтвозна¬вець Олексій Новицький і східнознавець Агатангел Кримсь¬кий.
У суспільно-економічній секції цінну працю з історії українського права написав Микола Василенко і першим дослідником економічної географії України став Костян¬тин Воблий.
Фізико-математична секція була представлена вченими із світовими іменами. Серед них — математик Дмитро Гра¬ве, фізик Микола Крилов, хіміки Лев Писаржевський та Володимир Кістяківський. Академія була хоч і великим, проте не єдиним осередком науки в Україні. Два її члени-історики — Багалій і Слабченко — заснували дослідницькі центри у Харкові та Одесі. Такі ж центри було відкрито й у менших містах, зокрема Полтаві, Чернігові та Дніпропет¬ровську.
3. На розвитку театрального мистецтва 20—30-х років також позначився процес українізації, що трагічно закін¬чився "розстріляним відродженням".
Новим етапом у розвитку українського театру став 1918р. У Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний і "Молодий театр". Державний дра¬матичний театр очолювали Олександр Загаров і В.Кривець-кий, виховані на традиціях Костянтина Станіславського і Володимира Немировича-Данченка.
Державний народний театр очолював Панас Саксаганський. До складу трупи увійшли Марія Заньковецька, Лю¬бов Ліницька, Дарія Шевченко. Репертуар складався з по¬бутової, історичної й класичної тематики.
У 1922 р. діячі "Молодого театру" створюють у Києві творче мистецьке об'єднання — модерний український театр "Бе¬резіль", що існував до 1926р. Очолює цей театр Лесь Курбас, видатний режисер-реформатор українського театру.Лесь Курбас у цей період пристосовує принципи модер¬ну до класичного західноєвропейського й українського ре¬пертуару (драми В. Шекспіра, Ф. Шиллера, п'єси М. Старицького, І. Карпенка-Карого). З творчого об'єднання бере початок театральна бібліотека, театральний музей, перший театральний журнал.
Втіленням творчих пошуків театру постали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснює в різних стилях: традиційно-реалістичному ("У пущі" Лесі Українки), пси¬хологічному ("Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Гріх" В. Винниченка), символічному ("Драматичні етюди" О. Олеся), народного гротеску ("Різдвяний вертеп"), імпре¬сіоністському ("Йола" Є. Жулавського). Етапною у твор¬чості митця і в історії українського театру стала вистава "Гайдамаки" Т. Г. Шевченка.