Загальна характеристика культури ХІV-першої половини ХVIII ст

Реформатори, як і гуманісти, запропонували своє прочитання Біблії. Вони запропонували розуміти біблійну істину як поетичну, образи Святого Письма розглядалися як художні, що їх читач мав розшифрувати у відповідності зі своїм рівнем культури. Загалом, Реформація в багатьох аспектах перекликається з гуманізмом Відродження. Вона також іде шляхом возвеличення людини, проте робить це більш обережно. Гуманізм занадто щедро наближає людину до Бога, проголошує її “другим Богом”. Реформація робить це більш обачливо. Вона зберігає християнську тезу про гріховність людини. У той же час вона наділяє її божественним початком, божественним даром і благодаттю, які відкривають перед нею реальний шлях до спасіння. Звідси вона всіляко підкреслює значення зусиль самої людини, її особистої віри, вибору, відповідальності. Саме спасіння вона проголошує особистою справою людини. Як і гуманізм, Реформація сприяла посиленню ролі світського початку, мирського життя.

У той же час поміж Реформацією і гуманізмом є суттєві відмінності. Основна з них стосується відношення до розуму. Підносячи людину гуманізм спирався перед усім на безмежні можливості людського розуму. Його віра в людину ґрунтувалася на вірі в її розум. Реформація ж дивилась на розум досить критично. Лютер називав його “блудниця диявола”. Віру в Бога він проголошував недосяжною для розуму. По-різному розглядалось питання про співвідношення людського й Божественного, що проявилося в ідейній суперечці поміж Лютером і Еразмом Роттердамським. Перший дорікав другому за те, що “людське означає для нього більше, ніж Божественне”. Лютер дотримувався протилежної позиції.

Протестантизм включає в себе кілька течій: лютеранство, кальвінізм, англіканство, баптизм і т.д. Проте усі вони становлять собою релігію, яка є напрочуд простою, дешевою і зручною. Вона не вимагає великих грошей на будування дорогих храмів і обслуговування пишного культу, що має місце в католицизмі. Вона не забирає багато часу для молитов, відвідування святих місць та інших обрядів і ритуалів.Найповніше буржуазний характер протестантизму виявив кальвінізм. Кальвіністи – проповідники переконували, що покора й доброчесна праця є обов’язок людини, визначений безпосередньо Богом. Адже кожен має думати, що він є Божий обранець, і напружувати всі сили, аби своїм життям довести, що вартий спасіння. Небажання працювати розцінюється як симптом відсутності благодаті. Навіть багата людина не звільнялася від обов’язку напружено і плідно працювати. Ефективне виробництво, підприємництво мотивуються не користолюбством і здирством, а навпаки – це виконання релігійного обов’язку, високе служіння Богу, “покликання”, як це формулював Мартін Лютер. Ділова людина стає ідеалом протестантизму, так само як лицар і чернець були ідеалами католицизму в добу феодального суспільства, а успіх у професійній діяльності є ознакою боговибраності.

Проблематика Реформації відобразилася в мистецтві, літературі, філософії як проблематика суперечки про людину, її волю, красу, розум, її минуле, сучасне й майбутнє.

Найсуттєвіші зміни епоха Відродження викликала в художній культурі, мистецтві. Саме в цій галузі розрив із Середньовіччям виявився найбільш глибоким і радикальним. В епоху Відродження мистецтво вперше набуває самоцінності, стає самостійною сферою прекрасного, сприяє формуванню суто художнього, естетичного почуття, уперше пробуджуючи любов до мистецтва заради його самого, а не заради призначення, якому воно слугує.

Місце та роль художника в суспільстві значно зростають. Він уперше розглядається як самостійний і повноважний професіонал, вчений і мислитель, неповторна індивідуальність. В епоху Відродження мистецтво сприймається як один із наймогутніших засобів пізнання і в цій якості урівнюється з наукою. Ще вище оцінюється мистецтво як творчість. За своїми творчими можливостями художник Відродження прирівнюється до Бога – творця.

У самому мистецтві відбуваються глибокі зміни. Воно здійснює рішучий поворот від середньовічного символу й знака до реалістичного образу й достовірного зображення. Новими стають засоби художньої виразності. Їх основу тепер становить лінійна й повітряна перспектива, трьохвимірність об’єму, вчення про пропорції. Мистецтво у всьому намагається бути вірним дійсності, досягти об’єктивності, достовірності і життєвості. Епоха Відродження була передусім італійською. Саме в Італії мистецтво досягло найвищого піднесення й розквіту. Саме тут нараховується десятки імен титанів, геніїв, великих і просто талановитих художників. В інших країнах також є великі імена, проте Італія поза конкуренцією.

Головними фігурами Проторенесансу є Данте Аліг’єрі (1265-1321), Франческа Петрарку ( 1304-1374), Джованні Боккаччо (1313-1375) і художник Джотто ( 1266/67-1337).