Географія світової комп’ютерно-інформаційної системи Інтернет
Отже, “Інтернет” – це проста, але в той же час досить складна комп’ютерно-інформаційна система. Вона немає організаційної структури, але для того, щоб користувач зумів потрапити в неї, існує спеціальна складна багатоступінчаста схема входу через численних посередників (“провайдерів”).
Інтернет привабливий щей тим, що керування мережними ресурсами тут абсолютно децентралізовано - на своєму сервері чи сайті кожен може представляти будь-яку інформацію в будь-якому порядку за умови, що вона технічно сумісна з підтримуваними системою і браузерами, технічними протоколами.
Основна функція мережі - надання різного виду послуг для своїх користувачів. В основному, вона передає або надає інформацію різного виду - аудіо-, відео-, текстову тощо.
2. Історія виникнення й розвитку інформаційної системи “Інтернет”
“Світ тісний... Підтвердженням цього повсякденного вираження може служити історія виникнення “Інтернет”. Як це не парадоксально звучить, але виникненню системи “Інтернет” США деякою мірою зобов’язані... Радянському Союзу”. [14]Після другої світової війни, продемонструвавши один одному й іншому світу наявність ядерної зброї, Радянський Союз і США почали розробку ракетних носіїв для доставки цієї зброї. Суперництво велося прискореними темпами в обстановці найсуворішої таємності. Вже в 1947 році США ввели стосовно Радянського Союзу санкції, що обмежують експорт стратегічних товарів і технологій. Під технологією в цьому випадку розумілася спеціальна інформація, необхідна для розробки, виробництва і використання виробу. Ці обмеження були остаточно сформульовані й оформлені в 1950 році створеним координаційним комітетом з багатобічного стратегічного експортного контролю – “КОКОМ” (COCOM - Coordinating Committee for multilateral strategic export controls). Холодна війна, що почалася, і ізоляція від світових досягнень науки і техніки зажадали від Радянського Союзу абсолютної самостійності. Суперництво двох ведучих держав світу стало захоплювати сферу науки і технологій.
Оскільки всі роботи велися в обстановці найсуворішої таємності, то як грім серед ясного неба 4 жовтня 1957 року пролунало повідомлення про запуск Радянським Союзом першого штучного супутника Землі, що показало наявність у Радянського Союзу ракетоносіїв, а також відставання США. Запуск першого штучного супутника і послужив причиною підписання президентом США Д. Ейзенхауером документа про створення в рамках міністерства оборони Агентства по перспективних наукових проектах – “DARPA” (Defence Advanced Research Project Agency). [14]
Знову створена організація об’єднала найвизначніших учених країни для вирішення ряду стратегічних завдань, що повинні були б забезпечити стратегічну перевагу США. Зокрема, одним з результатів діяльності цього агентства був запуск американського супутника через 18 місяців після радянського. Через кілька років основна діяльність DARPA сконцентрувалася на мережних комп’ютерних і комунікаційних технологіях.
У 1962 році дослідження ARPA з питань військового застосування комп’ютерних технологій очолив доктор Ліклайдер (J.C.R. Licklider), що запропонував для цих цілей використовувати взаємодію наявних державних комп’ютерів. Він сприяв залученню до цих робіт приватного сектора й університетських вчених. У цьому ж році з’явився звіт, виконаний Полем Бараном (Paul Baran) у корпорації RAND за замовленням військово-повітряних сил, “On Distribution Communications”, у якому досліджувалися різні моделі комунікаційних систем і оцінювалася їхня живучість. У звіті пропонувалася децентралізована система керування і зв’язку, що продовжувала б функціонувати при виході з ладу частини системи. Одна з рекомендацій автора стосувалася побудови системи передачі цифрових даних для великого числа користувачів. [14]
Незабаром основним напрямком проведених агентством досліджень стали комп’ютерні мережі. Головна ідея складалася в побудові мережі з рівноправних вузлів, кожний з який повинний був мати власні блоки прийому, обробки і формування повідомлень, що повинно було забезпечити високу живучість мережі навіть при виході з ладу безлічі вузлів. Перші експерименти по об’єднанню вилучених вузлів були проведені вже в 1965 році, коли були з’єднані комп’ютери TX2 Масачусетського технологічного інституту (MIT Lincoln Lab) і Q-32 корпорації SDC (System Development Corporation) у Санта-Моніці. Правда, обміни пакетами між ними в цей час ще не проводилися, обмін здійснювався посимвольно. [14]
У 1967 році на симпозіумі ACM (Association for Computer Machinery) був представлений план створення національної мережі з передачею пакетів. Незабаром після симпозіуму Робертс (Lawrence G. Roberts) опублікував план побудови такої мережі - ARPANET (Advanced Research Projects Agency NETwork), і вже в 1969 році міністерство оборони затвердило ARPANET як ведучу організацію для досліджень в області комп’ютерних мереж. Першим вузлом нової мережі став UCLA - Центр випробовувань мережі, а незабаром до нього приєдналися Станфордський дослідницький інститут (SRI), UCSB - Culler-Fried Interactive Mathematics (університет Санта-Барбари) і університет Юта. На вузлах використовувалися IMP (Interface Message Processor), розроблені корпорацією “Bolt Bаranec & Newman, Inc.” (BBN). Були здійснені перші передачі знаків з одних машин в інші. З’явився перший “RFC” (Request for Comments) – “Host Software” С. Крокера (S. Crocker). У “AT&T Lab” була розроблена операційна система “UNIX”. Цей рік можна вважати роком початку мережної революції. [14]