Географія світової комп’ютерно-інформаційної системи Інтернет

2) прояв інтересу до послуг “Інтернету” багатьох компаній і фірм ;

3) накопичений досвід населення у використанні національних інформаційних мереж.

У 1984 році введена система DNS (Domain Name System). Загальне число хостів у мережі перевищило 1 тис.У вересні 1985 року DSC був перейменований у Національний центр комп’ютерної безпеки - NCSC (National Computer Security Center), що перейшов під керування Агентства національної безпеки - NSA (National Security Agency). Був створений NSF (National Science Foundation), ціль якого складалася в побудові мережі CSNET (Computer Science Network) для об’єднання національних комп’ютерних центрів, багато хто з який не мали доступу до ARPANET. [14]

Роботи з формування CSNET підсилилися в 1986 році, коли почалося створення центрів суперкомп’ютерів. У результаті цього була створена мережа NSFNET з магістральною швидкістю передачі даних - 56 Кбт/с. Мережа ґрунтувалася на 5 суперкомп’ютерних центрах у Прінстоні, Пітсбургу, UCSD, NCSA і Корнельському університеті. Це дозволило істотно збільшити кількість переданих даних між університетами. Був розроблений і впроваджений NNTP (Network News Transfer Protocol) для підвищення продуктивності новин Usenet.

Число хостів у 1987 році перевищило 10 тис. Число хостів BITNET досягло однією тисячі. Побудовою NSFNET стали займатися консорціуми IBM, MCI і MERIT. [14]

2 листопада 1988 року випускник Корнельського університету Роберт Таппан Морріс запустив у мережі свою програму, що через помилку почала безконтрольне поширення і багаторазове інфікування вузлів мережі. У результаті було інфіковано близько 6200 машин, що склало 7,3 % загальної чисельності машин у мережі. Після аналізу подій DARPA сформувала CERT (Computer Emergency Response Team). До мережі підключилися Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Фінляндія, Франція і Швеція.

У 1989 році число хостів перевищило 100 тис. Під егідою IAB утворені IETF (Інтернет Engineering Task Force) і IRTF (Internet Research Task Force). До мережі підключилися Австралія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Пуерто Ріко і Японія. [14]

У 1990 році власне ARPANET припинила своє існування, її функції продовжувала NSFNET. До мережі підключилися Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Греція, Індія, Ірландія, Іспанія, Чилі, Швейцарія і Південна Корея.

У 1991 році в Майнському університеті П. Лінднер (Paul Lindner) і Марко Маккахіл (Mark P. McCahill) розробили програму Gopher. У CERN (Centre European pour la Recherche Nucleare) Тім Бернес-Лі (Tim Berness-Lee) розробила World-Wide Web (WWW) – “Всесвітня павутина”. Новий протокол передачі (технологія www) об’єднав інформаційні вузли (сервери) і канали зв’язку, дозволив погодити світову схему адресів і кодів для постачальників інформації і користувачів послугами мережі. Завдяки www, “Інтернет” був підключений до цілого ряду національних спеціалізованих і універсальних мереж. Стало швидко рости число користувачів не тільки в США, але і в усьому світі. До мережі підключилися Угорщина, Гонконг, Польща, Португалія, Сербія, Сінгапур, Тайвань, Туніс, Чехія і Південна Африка. [16]

Кількість хостів у 1992 році перевищило 1 млн. Служба IAB (Internet Activities Board) була реорганізована в Internet Architecture Board і стала частиною суспільства Інтернет (Internet Society). До мережі підключилися Венесуела, Камерун, Кіпр, Кувейт, Латвія, Люксембург, Малайзія, Словаччина, Словенія, Таїланд, Еквадор і Естонія.

У 1993 році NSF створив InterNIC для реалізації специфічних служб Інтернет: служби директорій і баз даних, служби реєстрації й інформаційної служби. До NSFNET підключилися Вірджинські острови, Болгарія, Гана, Єгипет, Індонезія, Казахстан, Кенія, Коста-Ріка, Ліхтенштейн, Об’єднані Арабські Емірати, Перу, Румунія, Туреччина і, нарешті, Україна. Слід зауважити, що Росія підключилася до Інтернету пізніше України. [16]

Починаючи з 1994 року почалася торгова діяльність через мережу. Трафік NSFNET перевищив 10 трильйонів байт/місяць. По популярності серед користувачів WWW обійшла Telnet. До мережі підключилися Алжир, Вірменія, Бермудські острови, Ямайка, Ліван, Литва, Китай, Колумбія, Марокко, Масау, Нігер, Нікарагуа, Нова Каледонія, Панама, Свазіленд, Сенегал, Узбекистан, Уругвай, Філіппіни, Шрі-Ланка і Французька Полінезія.

З 1995 року реєстрація доменних імен перестала бути безкоштовною. Починаючи з 14 вересня за реєстрацію, що до цього субсидіювалася NSF, стягується плата в розмірі 50$. З квітня NSFNET, що існувала тільки завдяки підтримці уряду, зникла, і була встановлена комерційна система. Інтернет продовжив своє існування.