Основні принципи управління інформаційним виробництвом
В інформаційному виробництві має діяти ще один важливий принцип, який встановлює ступінь відчуження інформації з метою усуспільнення її і правила користування суспільною інформацією. Хоча людина є продуктом суспільства, вона не може в своїх діях бути абсолютно відкритою суспільству.
У процесі розвитку демократичного суспільства вироблено норми, спрямовані на максимальний захист особистої таємниці у разі використання відчуженої від людини інформації. Для суспільних інформаційних виробництв також є характерним обмежене використання відчужуваної інформації, тобто наявність інформації, що є комерційною, службовою і державною таємницею.
Процеси усуспільнення інформації і збереження таємниці її виробника або власника суперечливі за своєю природою. Чим більше інформації відчужується, тим меншою стає впевненість у збереженні таємниці. І навпаки, чим менше інформації відчужується через побоювання порушити таємницю її виробника, тим складнішим стає розв’язання проблеми збереження і розвитку демократичного суспільства. Ця суперечність вимагає максимальної незалежності державних установ, які відповідають за порядок відчуження і використання інформації, що забезпечує необхідну повноту узгодження нових інформаційних продуктів у суспільстві, від державних установ, які відповідають за збереження таємниці виробників інформаційних продуктів. Державні установи, які здійснюють контроль за рівновагою між повнотою відчуження і збереженням таємниці виробників інформації, повинні бути максимально незалежні. Ці міркування приводять до важливого принципу балансу між доступністю і таємницею: в інформаційному суспільному виробництві загалом і в окремих його частинах, зокрема, функції забезпечення необхідної повноти відчуження інформації і доступу до усуспільненої інформації, функції встановлення порядку збереження таємниці виробника інформації і функції визначення рівноваги між повнотою відчуження і заходами захисту таємниці повинні виконуватися трьома різними максимально незалежними один від одного суб’єктами .
Сформульовані принципи управління інформаційним виробництвом можуть ефективно діяти тільки за жорсткої технологічної дисципліни, що змушує всіх суб’єктів виробництва дотримуватися цих принципів. Це, у свою чергу, можливе лише тоді, коли функція управління інформацією є турботою першої особи організації, для забезпечення діяльності якої розвивається відповідне інформаційне виробництво.
За радянських часів діяв принцип «кадри вирішують все». Якщо під кадрами розуміти всіх людей, то цей біблійний принцип, безсумнівно, правильний і дійовий, оскільки без людей немає ні виробництва, ні самого суспільства. Але якщо під кадрами розуміти якимсь чином профільованих людей, то одного цього принципу замало.У розвинених демократичних країнах три види ресурсів виробництва — кадрові, фінансові та матеріальні складають нероздільну тріаду, що визначає ефективність діяльності будь-якої організації, будь-якого виробництва. В останні десятиріччя до цієї тріади додався ще один ресурс — інформаційний, оскільки складність взаємодії за управління ресурсною тріадою вимагає істотного розвитку інформаційного виробництва, яке забезпечує цю взаємодію.
Управління інформаційним ресурсом організації, тобто його формування та ефективне використання, відіграє об’єднувальну роль у цій четвірці основних ресурсів. Зрештою від якості управління інформацією, інформаційним ресурсом, інформаційним виробництвом залежить ефективність використання та розвитку інших ресурсів.
На практиці кожний грамотний керівник будь-якої організації — від сім’ї до держави — прагне до максимальної інформованості про дії суб’єктів своєї організації. Але тільки в наш час з’явилася реальна можливість озброїти керівника інформаційними технологіями, що дають йому змогу ефективно вирішувати цю надскладну проблему. Однак така можливість не зменшує значущості проблеми управління інформацією, а її складність не дозволяє керівнику організації передоручити її розв’язання загалом іншій особі (під керівником розумітимемо першу особу в керівництві організації).
У результаті доходимо до визначального принципу управління інформацією: управління інформаційним виробництвом або інформацією в організації має бути функцією першої особи в її керівництві .
Організація управління інформацією в країні має бути повсякденною турботою вищої посадової особи країни. Вона повинна захистити країну від інформаційних монополістів, забезпечити доступ усіх зацікавлених громадян та організацій до інформації, якою володіє держава, і зробити цю інформацію максимально пов¬ною, оперативною і достовірною за збереження особистої, комер¬ційної, службової і державної таємниць.
Література: