Основні принципи управління інформаційним виробництвом
Продукти інформаційного виробництва можна за формою їх участі в розширеному відтворюванні суспільства поділити на дві групи.
Продукти першої групи призначені для прямого споживання суспільством і його членами з явною вигодою для виробника інформаційного продукту. Це твори мистецтва і літератури, наукові праці, довідники, лекції, підручники, проповіді, масова інформація і дезинформація, пропаганда і реклама, чутки і наклеп, різні види фольклору тощо. Виробництво і споживання інформа¬ційних продуктів цієї групи підлягають тим самим законам ринку, що й аналогічних продуктів матеріального виробництва, призначених для споживання. Тому ми не розглядатимемо принципи організації виробництва та реалізації їх.
До другої групи належать інформаційні продукти, які виробники вважають за краще приховувати від суспільства, побоюючись яких-небудь збитків для себе. Це інформація про: технологічні особливості виробництва; матеріальні витрати на виробництво; обсяги продажу та отримані прибутки; негативні властивості продукції, що виробляється; узгодженість дій та рішень людей з чинними законами і встановленими суспільством нормативами тощо. Поведінку інформаційних продуктів цієї групи в розширеному суспільному відтворюванні ще слабо вивчено як економістами, так і фахівцями з інформатики. Отже, на ній ми й зосередимо основну увагу. Більше того, ми обмежимося розглядом інформаційних продуктів, що використовуються як засоби праці в матеріальному та інформаційному виробництвах і як предмети праці в інформаційному виробництві.
Виробництво таких продуктів спочатку розвивалося разом із матеріальним виробництвом. Його призначенням було інформаційне обслуговування управління матеріальним виробництвом. (Під управлінням розумітимемо процес підготовки, прийняття і виконання рішень.) За організації управління відповідним виробництвом інформаційне обслуговування було зорієнтоване на виконання запитів на ту або іншу інформацію, що надходить від органів управління основним виробництвом, і відігравало пасивну допоміжну роль щодо основного виробництва. На нього намагалися витрачати якомога менше фінансових, матеріальних і кадрових ресурсів.
Прикладами інформаційного обслуговування можуть бути традиційна діяльність інформаційних та інформаційно-обчислю¬вальних центрів, науково-технічних бібліотек тощо.
З ускладненням матеріального виробництва інформаційне обслуговування доповнюється інформаційним забезпеченням процесів матеріального виробництва. Інформацію починають визнавати одним з допоміжних ресурсів, що забезпечують ефективність управління матеріальним виробництвом. Ставлення до організації інформаційного забезпечення стає серйознішим, ніж до організації інформаційного обслуговування, але воно ще не є пріоритетним серед проблем управління матеріальним виробництвом.
Інформаційне забезпечення зростало з інформаційного обслуговування в міру того, як воно йшло назустріч інформаційним потребам користувачів, що постійно зростають.
На порозі інформаційного суспільства в розвинених демократичних країнах усвідомлюється необхідність управління інформацією у будь-якому виробництві, нарівні з управлінням кадрами, фінансами і матеріальними ресурсами. (Під «управлінням інформацією» розумітимемо управління інформаційним виробництвом будь-якої організації.) При цьому інформаційне забезпечення і/або інформаційне обслуговування не відкладаються, а розглядаються як складові єдиного інформаційного виробництва.
В інформаційному виробництві має створюватися загальнодоступний для його учасників масив інформації (база даних) про розглянуті пропозиції інформаційних продуктів. Такі бази даних заведено називати базами прецедентів. На вивченні прецедентів будуються найдавніші та вічні інформаційні виробництва — виховання, освіта й навчання людей. Прецеденти є основою будь-якого інформаційного виробництва, насамперед, науки та мистецтва — інформаційних виробництв, в яких зайняті найбільш інтелектуально розвинені та творчо обдаровані особи.
Момент узгодження нового інформаційного продукту з прецедентами є вирішальним в управлінні інформаційним виробництвом. Його ефективність звичайно залежить від якості пропонованих нових інформаційних продуктів, але оцінити цю якість без досить повної бази прецедентів неможливо. Тому становить інтерес процедура виявлення особливостей взаємодії суб’єктів у момент узгодження пропонованого інформаційного продукту з прецедентами.Формулюючи ці особливості ми виходимо з того, що будь-який суб’єкт інформаційного виробництва прагне отримати максимальну вигоду від свого продукту. Тому він намагається у такому продукті максимально відтінити позитивні сторони своєї діяльності і затушувати негативні. З цієї особливості поведінки виробників інформації випливає, що у разі управління складним інформаційним виробництвом необхідна жорстка технологічна дисципліна, яка б забезпечувала належну повноту інформації про рішення, що надаються для узгодження, або повноту інформації, відчужуваної в суспільне користування від суб’єкта інформаційного виробництва. За допомогою яких засобів досягається це відчуження, не є істотним. Важливо те, що необхідну повноту відчуження неможливо забезпечити без суспільного примусу вироб¬ників інформаційних продуктів. Отже, перший принцип управління інформацією: повнота відчуження суспільно необхідної інформації від суб’єктів інформаційного виробництва досягається тільки засобами примусу .