Основні принципи управління інформаційним виробництвом
Цей принцип поширюється не тільки на інформацію, що виробляється, а й на інформацію, що є для певного виробництва сировиною і підлягає обробці, бо в рамках усього суспільного інформаційного виробництва кожна продукована інформація є сирови¬ною або предметом праці для інших виробників інформації.
Якщо перший принцип покликаний подолати відсутність у суб’єктів інформаційних виробництв бажання віддавати інформацію, то другий принцип націлює управління інформаційним виробництвом на примусове подолання відсутності у суб’єктів інформаційного виробництва потреби використати всі прецеденти у разі узгодження свого продукту. Іншими словами, далеко не завжди за узгодження пропонованого рішення в його автора виникає бажання представити свій продукт на тлі повної інформації про прецеденти, оскільки у такому разі воно може виглядати не кращим чином або, принаймні, не так переконливо, як хотілося б розробнику.
Це повною мірою виявляється не тільки в середовищі розробників нових виробів, а й у науці, торгівлі (реклама), шоу бізнесі, в державних установах і багатьох інших інформаційних виробництвах. Такі продукти інформаційного виробництва, як плагіати, чутки, дезинформація, наклеп, шахрайство, корупція та інші, їм подіб¬ні, є наслідком неповноти або навіть викривлення складу преце¬дентів, на тлі яких демонструється запропонований інформаційний продукт. Ця обставина завдає не менше клопоту, ніж складність відчуження інформації, ще й тому, що із зростанням обсягів суспільного виробництва забезпечити повне і достовірне узгодження інформаційних продуктів з прецедентами нелегко через великий потенційний обсяг баз прецедентів. Тому звинуватити розробника будь-якого рішення в неповному і/або некоректному узгодженні з прецедентами за злим наміром іноді просто неможливо.
Звідси випливає другий принцип управління інформацією: якість запропонованого інформаційного продукту забезпечується повнотою бази прецедентів, доступної виробникові цього продукту та ефективністю примушення виробника провести узгодження їх з достатньою повнотою і достовірністю .
У розвинених демократичних країнах процес становлення державного управління інформаційним виробництвом давно завершився. Зазначені принципи управління інформацією стали нормою поведінки всіх учасників суспільного інформаційного виробництва. Про них згадують тільки у моменти їх порушення, але й у цих випадках діє налагоджений механізм, мало помітний суспільству. Тут доречно пригадати історію становлення державного інформаційного виробництва США. У роки великої депресії на рубежі 30-х років, коли корупція державних чиновників досяг¬ла нечуваних розмірів і кожна ділова людина прагнула увірвати свій шматок в будь-який спосіб, кримінальний чи близький до нього, президент Рузвельт узяв курс на впровадження в практику управління суспільним інформаційним виробництвом наведених вище принципів. Одними з перших кроків Рузвельта після його приходу в Білий дім у січні 1933 р. було прийняття біллів «Про чесну конкуренцію» та «Про чесного чиновника», які й визначили політику держави в управлінні інформацією на все майбутнє країни. Ці біллі встановлювали презумпцію відкритості інформації про результати діяльності всіх суб’єктів суспільства, і передусім — державних установ, обов’язок всіх відчужувати суспільству необхідну для його нормального розвитку інформацію і сувору відповідальність кожного за недотримання цього обов’язку. У реалізації цих законів Рузвельт і всі наступні президенти США використали демократичні принципи розділення влади і функцій господарських суб’єктів .
Принцип розділення функцій господарських суб’єктів вимагає максимальної незалежності суб’єктів, які здійснюють в якому-небудь проекті функції замовника, що фінансує проект, підрядчика, що виконує передбачені проектом роботи, та аудитора, що перевіряє перебіг робіт за проектом.Очевидно, що порушення цього принципу дає змогу приховувати інформацію про можливу змову партнерів по проекту, що, в свою чергу, призводить до обману держави і/або інших партнерів, задіяних у цьому проекті.
Принцип розділення функцій господарських суб’єктів у демократичних країнах не обговорюється, але будь-яке помічене порушення цього принципу викликає бурхливу реакцію суспільства. Помітити таке порушення можна тільки за наявності досить повної і доступної інформації про всі дії господарських суб’єктів суспільства. Звичайно, наявність такої інформації сама по собі не викоренить корупцію та інші антигромадські явища у сфері економіки. Великі обсяги масивів інформації, що відображає господарську діяльність, і складність зв’язків між господарськими суб’єктами залишають і завжди залишатимуть лазівки для кримінальних операцій різного роду, однак, з розвитком інформаційних технологій ускладнюється сама процедура змови, а також підвищується ймовірність виявлення її.
В Україні принцип розділення функцій господарських суб’єк¬тів навіть не озвучений, не захищений законодавчо і порушується повсюдно, особливо там, де на проекти витрачаються державні кошти або кошти пересічних громадян. На сьогодні надзвичайно важливим є законодавче, а можливо й конституційне затвердження, як в матеріальному, так і в інформаційному виробництві, принципу розділення функцій суспільних відносин, згідно з яким у кожному суспільному проекті функції замовника, підрядника та аудитора повинні виконуватися трьома різними, максимально незалежними один від одного суб’єктами . Якщо дотримуватися цього принципу в інформаційному виробництві, то навіть в кожній організації потрібно максимально розділити функції замовника інформаційного продукту, його виробника і суб’єкта, що перевіряє повноту узгодження з прецедентами і ступінь відчуження цього продукту.