Визначення інвестиційної кредитоспроможності підприємства-позичальника

По-шосте, результати аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту й обстеження підприємства-позичальника, зокрема його інвестиційної програми, мають відбиватися на змісті прав і обов’язків сторін у договорі (або сукупності договорів) про надання інвестиційного кредиту.Ураховуючи ці шість положень, можна запропонувати основу для розроблення методичного підходу визначення інвестиційної кредитоспроможності.

Під час вирішення даного завдання працівникам банку доцільно відштовхуватися у своєму аналізі від об’єктивно оціненого поточного стану підприємства, що має намір реалізувати інвестиційний проект. Зокрема, дійсне фінансове становище — це сер¬йозний фактор, від аналізу й оцінки якого й потрібно рухатися.

Якщо воно, на думку банкірів, сьогодні стійке, наприклад, поточ¬на кредитоспроможність позичальника належить до I або II класу, то доцільно визначати інвестиційну кредитоспроможність позичальника; якщо ж незадовільне (V клас кредитоспроможності), то ніякі запевнення керівників підприємства «про тимчасовий характер ускладнень» не повинні враховуватися. Вони мають спочатку налагодити управління фінансами у своєму господарстві, а лише потім звертатися за інвестиційним кредитом. Багато сучасних керівників українських підприємств, які раніше отримували безповоротне фінансування від держави, готові й зараз брати кошти на будь-яких умовах, не думаючи, що буде потім. Такі підприємства банки взагалі не повинні розглядати як серйозних позичальників.

Потрібно визначити кредитоспроможність на основі аналізу ділового ризику. Цей вид ризику пов’язаний з перервністю кругообігу оборотних коштів, можливістю не завершити цей кругообіг ефективно. Аналіз ділового ризику дає змогу прогнозувати достатність джерел погашення позики. Він доповнює традиційні способи оцінки кредитоспроможності клієнтів банку.

Можна назвати такі основні фактори ділового ризику:

—надійність постачальників;

—диверсифікованість постачальників;

—сезонність постачання;

—тривалість зберігання сировини й матеріалів (чи є вони такими, що швидко псуються);

—наявність складських приміщень і необхідність у них;

—порядок придбання сировини й матеріалів;

—екологічні фактори;

—мода на сировину та матеріали;

—рівень цін на цінності, що закуповуються, і їх транспортування (доступність цін для позичальника, небезпека їхнього підвищення);

—відповідність транспортування характеру вантажу;

—ризик уведення обмежень на вивезення і ввезення імпортної сировини й матеріалів.

Крім того, діловий ризик пов’язаний з недоліками законодавчої бази для здійснення та завершення угоди, що кредитується, а також зі специфікою галузі позичальника. Необхідно враховувати вплив на розвиток даної галузі альтернативних галузей, систематичного ризику (порівняно із ситуацією в економіці загалом), схильності галузі до циклічності попиту, постійності результатів у діяльності галузі і т. д. Більшість названих чинників можна формалізувати, тобто розробити для них бальні оцінки.

Залежно від кількості врахованих чинників і прийнятої шкали розробляється таблиця визначення класу кредитоспроможності позичальника на основі аналізу ділового ризику. Зокрема, вона може мати вигляд табл. 3.6.