Методичні засади визначення інвестиційних ризиків і розроблення заходів щодо їх зменшення

Рис. 11.5. Вплив розміру портфеля на портфельний ризик

Залежно від рівня агресивності своєї стратегії інвестор обирає для себе метод диверсифікації. Інвестор, який віддає перевагу пасив¬ній стратегії, прагне рівномірно розподілити інвестиції серед випусків паперів різної строковості (метод «щаблів»), або сконцентрувати інвестиції в паперах полярної строковості (метод «штанги»).Щоб знизити ризики інвестування, потрібно враховувати різні чинники. Найважливіші з них такі: дохідність, оподаткування, строк фінансових вкладень. Принцип рівності дохідності передбачає, що прибутковість від різних варіантів інвестування має бути однаковою. В іншому разі почнеться активне скуповування дохідніших активів і, разом з тим, приплив капіталів в одні галузі за рахунок інших.

Методи розрахунку дохідності цінних паперів було розглянуто в попередньому розділі. Підкреслимо тільки, що порівняння варіантів інвестування має проводитися оцінкою саме дохідності, а не абсолютного розміру доходу. Потрібно аналізувати рентабель¬ність інвестованого капіталу, тобто відношення доходів і витрат, оскільки один і той самий дохід може бути отримано за різних витрат інвестора.

Для того щоб забезпечити дохідність у 8,5 %, облігації першого випуску має бути розміщено з дисконтом 5,9 % номінальної вартості.

Як уже зазначалося, тривалість часу вкладення інвестицій є другим чинником, який впливає на рівень ризику. Відомо, що фінансисти називають ризик зростаючою функцією часу, тобто зі збільшенням тривалості вкладення інвестицій ризик зростає.

Гроші, які сьогодні має інвестор, завжди значать для нього біль¬ше, ніж ті, які буде отримано в майбутньому. Коли інвестор дає гроші в борг на визначений період, то завжди існує невпевненість у тому, що їх буде повернуто (адже існує ризик банкрутства позичальника або того, що він відмовиться платити). Щоб інвестор розлучився зі своїм капіталом, мають бути надійні гарантії отримання високої компенсації.

Укладаючи капітал, інвестор повинен уміти розраховувати так звану бар’єрну ставку доходу, нижче якої він не має права (або не повинен) його отримувати.

Бар’єрна ставка — це процентна ставка, що визначає ту фінансову віддачу, якої інвестор очікує від своїх інвестицій. Згідно з фінансовою теорією ця віддача має дві складові — вільну від ризику ставку та страхову премію (премію за ризик).

Інвестиції є безризиковими, коли інвестор має гарантію, що його інвестиції не зазнають збитків, і вони вкладаються на дуже короткий термін. Якщо капітал вкладається на тривалий строк, інвестор (кредитор) повинен отримати винагороду за те, що він взяв на себе ризик часу.

Вільна від ризику ставка є базовою і являє собою мінімально прийнятний дохід від інвестицій, якщо немає практичних ризиків. Наприклад, державні облігації гарантують інвестору 20 % річних. Бар’єрна ставка має бути на кілька пунктів вищою від інфляції з погляду ліквідності. Тоді ця ставка безпечна і є визначальним чинником оцінки ризикованості інших активів.

Страхова премія, або премія за ризик, є необхідною нормою доходу для інвестора, яка вища вільної від ризику ставки й визначається різними чинниками, зокрема часом. Інвестори вимагають страхову премію як платню за фінансування проекту або виробничої програми компанії, яка підлягає ризику в процесі своєї виробничої діяльності.

Залежність необхідної віддачі та страхової премії графічно відображено на рис. 11.6.

Отже, розмір страхової премії, яку намагається отримати інвестор за вкладання свого капіталу, може розраховуватися так:

Рис. 11.6. Графік визначення страхової премії

Залежно від рівнів ризиків для цінних паперів існують різні класифікації страхових премій. Наприклад, для державних цінних паперів з різними строками погашення можна використовувати градації страхових премій, які подано в табл. 11.7.