Особливості укладання окремих договорів у інвестиційній сфері

За умов ринку державне регулювання інвестиційного процесу спрямоване на захист інтересів споживача інвестиційних товарів; регулювання здійснюється через упровадження податкових і фінансово-кредитних важелів, з допомогою ліцензування, стандартизації й нормування, застосуванням екологічного, санітарного та інших контролів, антимонопольних заходів. Усі ці вимоги мають ураховувати суб’єкти інвестиційної діяльності, що вступають у договірні відносини.

Договір — це угода сторін, що регулює організаційно-еконо¬мічні та правові відносини суб’єктів інвестиційної діяльності. Він визначає відповідальність учасників угоди і юридично закріплює їхні зобов’язання.

Будь-який договір можна умовно розділити на чотири частини: преамбулу (ввідну частину); предмет договору; додаткові умови договору; інші умови договору.

Преамбула має містити такі відомості: найменування договору; дата підписання договору; місце підписання договору; повне фірмове найменування контрагента; посади, прізвища, імена, по батькові осіб, які укладають договір.

Предмет договору містить предмет договору (про що конкрет¬но домовляються сторони); зобов’язання сторін за договором; ціну договору, порядок розрахунків тощо; строки виконання сторонами своїх зобов’язань; строк дії договору; відповідальність сторін; способи забезпечення зобов’язань.

Додатковими умовами договору можуть бути: підстави зміни або розірвання договору в односторонньому порядку; умови кон¬фіденційності інформації; порядок вирішення суперечок між сторонами; особливості зміни осіб за договором тощо.

Інші умови договору охоплюють: законодавство, що регулює відносини сторін; особливості узгодженості між сторонами (особи, повноважні давати інформацію й вирішувати питання щодо виконання договору; строки й способи зв’язку між сторонами); реквізити сторін (поштові, банківські, відвантажувальні реквізити; адреса підприємства); кількість екземплярів договору; підписи сторін.

Зміст кожного договору може бути різний, однак основною умовою укладання будь-якого договору є чітке усвідомлення цілей, яких потрібно досягти за його реалізації та необхідність уточнити найважливіші моменти, пов’язані з його оформленням, підписанням і виконанням. Спочатку розглядаються головні питання наступної роботи, а потім її розбивають на окремі етапи з оцінкою ризиків.

Договори можуть бути як короткими, тобто з мінімумом умов (предмет договору, що включає найменування й кількість товару; його ціна; вимоги до якості; строк поставки; умови платежу), так і дуже змістовними, з великою кількістю додаткових умов.

Організація повинна мати чітке уявлення про те, чим будуть компенсуватися прогалини договору. На жаль, про це часто забувають, що призводить до збитків. У той самий час і аналіз зміс-

товних (багатосторінкових) договорів не завжди дає позитивні результати.

Це викликано певними причинами.

1.Договори часто складаються за трафаретом, що недостатньо враховує предмет договору.

2.Договори приблизно одного змісту складаються незалежно від того, з яким партнером їх укладають.

3.Бажання передбачити в договорі умови на всі випадки, які можуть виникнути за його виконання, ускладнює, з одного боку, переговори за укладання договору, а з іншого, — призводить до обтяження договору великою кількістю загальних і не завжди найкращих положень .

Отже, договір є актом не універсальної форми, а виключно індивідуальної, спроможної надійно захистити бізнес, тому складати його потрібно для кожного випадку окремо.

За сучасних умов в Україні діє низка документів, які допомагають регулювати взаємовідносини між учасниками інвестиційних проектів, проте мають вони суто рекомендаційний характер. Це, насамперед: