Цінні папери - майно чи зобов’язання?

Таким чином, цінні папери можна розглядати як документи (паперові або електронні) встановленої форми з відповідними реквізитами, що виступають об'єктом цивільних правовідносин і визначають взаємовідносини між їх власником і особою, яка їх випустила.В різних країнах існують різні правила допуску цінних паперів до публічного обігу, які, фактично, визначають шляхи появи цінних паперів і встановлюють момент часу, коли виникають цінні папери. Допуск цінних паперів до обігу не треба розглядати як ілюзорний "захист прав інвесторів". Дійсно, орган, який допускає цінні папери до публічного обігу, не дає гарантію для інвесторів щодо виконання емітентом своїх зобов'язань а лише веде інформаційну базу про емітента і випущені ним цінні папери. Головною метою правил допуску цінних паперів до публічного обігу є забезпечення розкриття емітентом цінних паперів усієї суттєвої інформації, яка може вплинути на прийняття інвесторами рішення щодо придбання цінних паперів. За умови не розкриття або не повного розкриття емітентом необхідної інформації інвестор отримує реальну можливість захищати свої права у судовому порядку. Таким допуском цінних паперів до обігу можуть займатися або державні органи або недержавні організації.

Певні країни застосовують систему допуску, яку умовно можна назвати передплатною. Вона включає реєстрацію інформації про випуск цінних паперів, передплату та визнання результатів розміщення такими, що відбулися. Інші країни застосовують систему, яку умовно можна назвати реєстраційною. Різниця між цими системами полягає в тому, що при підписній системі цінні папери виникають тільки після визнання результатів розміщення такими, що відбулися, а при реєстраційній - відразу після реєстрації. Переважно застосовується реєстраційна система, яка має певні переваги перед підписною системою. По - перше, інвестор відразу купує цінні папери а не вкладає кошти у те, що не є ще цінними паперами. По-друге, емітент, після продажу цінних паперів, відразу отримує кошти і може ними користуватися і не чекати визнання результатів розміщення. В Україні реалізована передплатна система.

Характерні особливості цінних паперів

По перше, правомірно говорити про право власності на цінний папір як на майно і про зобов'язальні права, що закріплені цінним папером, або про права на цінний папір та за цінним папером.

Саме погляд на цінний папір як на майно та випливання з права власності зобов'язальних прав є суттєвою відмінністю принципів континентального від англосаксонського права, яке розглядає цінний папір як зобов'язання. Засвідченні емітентом у цінному папері зобов'язання фактично визначають “цінність” цінних паперів для інвесторів. Сам по собі цінний папір - нічого не вартий. Дійсно, паперовий цінний папір без наявності засвідчених у ньому зобов'язань емітента може мати вартість тільки для нумізматів.

Право власності на цінний папір передбачає для власника володіння, розпорядження та користування цим цінним папером. Володіння та розпорядження відноситься саме до цінного паперу. А от реалізація власником свого права користування цінним папером і є, фактично, реалізацією прав, які закріплені у цінному папері. Від того наскільки власника задовольняють результати реалізації цих прав залежить чи є сенс залишатися власником чи ні.

Можливість реалізації прав, що засвідченні у цінному папері, визначають для інвесторів доцільність інвестицій у цінні папери. Для портфельних інвесторів це отримання дивідендів чи виплат за облігаціями. Для стратегічних інвесторів - можливість участі в управлінні підприємством, яку з часом вони реалізують у отриманні доходу від діяльності підприємства під їх керівництвом.

Власника цікавить розмір прибутку, який він може отримати або від емітента цінних паперів, реалізуючи своє право користування цінним папером, або від продажу цінного паперу, реалізуючи право розпорядження цінним папером. Такий простий інтерес притаманний в першу чергу облігаціям та ощадним сертифікатам. Більш складним є інтерес власника акції щодо реалізації права користування а саме з управління акціонерним товариством. Реалізувати таке право можливо на загальних зборах акціонерів. Оскільки загальні збори акціонерів приймають загальні рішення то реальне управління акціонерним товариством, наприклад, стратегічний інвестор може здійснювати шляхом призначення на відповідні управлінські посади “своїх” фахівців. Для цього не обов'язково мати 50% і одну акцію. Варіантів для зменшення кількості голосів для прийняття необхідних рішень достатньо і вони визначаються законодавчими нормами та залежать від статутних документів акціонерного товариства. Після загальних зборів акціонери на подальшу діяльність товариства не впливатимуть і все буде залежати від менеджменту підприємства та від стратегічного власника.

Таким чином, визначаючи у цінному папері свої зобов'язання перед інвестором, “емітент отримує інвестиції, а розраховується свободою”( Доповідь на форумі “Ринок капіталу 2001” Народного депутата України С. А. Москвіна).