Регулювання ринку цінних паперів

• постійне інформування інвесторів;

• нагляд та інспектування фондових операцій.

Регулювання РЦП охоплює всі види діяльності й усі види операцій на ньому і здійснюється органами чи організаціями, уповноваженими виконувати ці функції. Розрізняють дві форми регулювання РЦП: державно-правова — переважно через державні органи з пе-реданням незначної кількості повноважень професійним учасникам ринку; інституційно-правова — більшість повноважень надається об'єднанням професійних учасників ринку при збереженні за державою контрольних функцій.

Безумовно, за будь-якої форми основним елементом є законодавче регулювання РЦП державою. Саме цей елемент створює необхідну нормативно-правову базу для ринкових відносин учасників РЦП.

В основу регулювання РЦП саморегулівними організаціями (СРО) покладено такі принципи: зацікавленість учасників ринку у підтриманні порядку; перенесення частини витрат з регулювання безпосередньо на ринок. У світовій практиці саморегулівними визнаються не-комерційні, недержавні організації, створені професійними учасниками РЦП на добровільній основі з метою регулювання окремих аспектів ринку на базі державних гарантій, що відображені в наданні їм державного статусу СРО. Вперше СРО виникли у США після прийняття в 1934 р. закону про фондові біржі. Згідно з цим законом фондові біржі використовувались як засіб регулювання на РЦП. Саморегулівні організації існують як на міжнародному рівні (Міжнародна федерація фондових бірж), так і на національному (NASD у США, ПАРТ АД у Росії, ПФТС в Україні). До прав СРО належать такі:

• розробка обов'язкових правил і стандартів професійної діяльності й операцій на ринку;

• професійна підготовка кадрів і встановлення вимог, обов'язкових для функціонування на певному ринку;

• контроль за дотриманням учасниками ринку правил і нормативів;

• інформаційна діяльність на ринку;

• забезпечення зв'язку, представництва і захисту інтересів учасників ринку в державних органах управління.

Переваги регулювання СРО: розробка стандартів діяльності учасниками ринку відповідно до його особливостей; зменшення витрат держави на утримання бюрократичного апарату; створення етичних норм взаємодії, що неможливо шляхом правового регулювання; контроль з боку учасників ринку, що значно вимогливіший, оскільки учасники безпосередньо зацікавлені в нормальному функціонуванні ринку.

До недоліків такої форми регулювання належать можливість зловживань з боку СРО з метою перешкоджання проникненню конкурентів на ринок; можливе дублювання державного регулювання, оскільки уряд може контролювати ті ж питання; СРО можуть виявляти небажання застосовувати санкції проти своїх членів. Нині форма інституційно-правового регулювання вважається допоміжною, а її застосування на ринках, що розвиваються, потребує особливих застережень.

Регулювати РЦП переважно на рівні рекомендацій можуть також міжнародні організації з метою зближення національних законодавств, інтеграції національних ринків у світовий фінансовий ринок, створення умов для захисту інвесторів. До таких організацій належать IOSCO — Міжнародна організація комісій з цінних паперів і згадувана FIBS — Міжнародна федерація фондових бірж.

Список використаної та рекомендованої літератури

1.Буренин А. Н. Рынки производных финансовых инструментов. — Μ.: ИНФРА-М, 1996.

2.Губсъкий Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.: Наук, думка, 1998.

3.Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник. —К.: Алер-та, 2003.