ХІМІЯ У ВІЙСЬКОВІЙ СПРАВІ
Великої Вітчизняної війни. До складу «партизансь¬кого мила», крім власне мила, додавали фосфор і горючі речовини. Партизани прикріплювали масти¬ку до вагонів, а коли поїзд набирав швидкість, фос¬фор починав інтенсивно окиснюватися під дією по¬току повітря і загорався, підпалюючи мастику, а та розвивала температуру більше 1000 °С, навіть метал при цьому загорався.
Білим фосфором оснащують напалмові суміші, напалмові бомби (бомби, які використовувалися у В'єтнамі містили до 30 % фосфору), гранати, фу¬гасні снаряди. Іноді додають до напалму ще й натрій, одержуючи «супернапалм», який не можна погасити водою, оскільки при взаємодії утворюється гриму¬чий газ.
Карбон і Силіцій
Застосування на початку Першої світової війни німецькими військами хімічної зброї (хлору) вияви¬ло неефективність вологих масок. Досліджуючи яви¬ще адсорбції, М.Зелінський запропонував новий спосіб захисту за допомогою активованого вугілля.
1916 р. Російська армія одержала 5 млн. фільтру¬вальних протигазів, які складалися з гумового шо¬лому конструкції російського інженера Куманта і протигазної коробки Зелінського, оснащеної акти¬вованим вугіллям. Це врятувало життя сотням ти¬сяч солдатів.
За наявності шкідливих домішок, які не затри¬муються фільтруючими протигазами, або при нестачі кисню в повітрі (менше 16 %) застосовуються ізо¬люючі протигази, у яких використовується регене¬ративний патрон, що містить пероксиди лужних ме¬талів, які одночасно поглинають вуглекислий газ. Реакція, що відбувається, виражається хімічним рівнянням:
2Na2O2 + 2СО2 = 2^СО3 + Ог
Розглядаючи властивості карбон(ІІ) оксиду, не¬обхідно відзначити його токсичний вплив на живі організми. При цьому чадний газ зв'язується з ге¬моглобіном крові, перетворюючи його в карбокси-гемоглобін. У результаті гемоглобін втрачає здатність зв'язувати і переносити кисень; наступає кисневе голодування і людина гине від задухи. Під час Вели¬кої Вітчизняної війни фашисти використовували цю властивість чадного газу для масового знищення в машинах-«душогубках».
При взаємодії карбон(ІІ) оксиду з хлором одер¬жують фосген СОС12 — отруйну речовину задушли¬вої дії. Це безбарвний газ із запахом прілого сіна або гнилих яблук, який у 3,5 раза важчий за повітря. Концентрація його в повітрі 0,5 мг/л протягом 10 хв є смертельною. Захистом від фосгену є фільтрую¬чий протигаз.
Знезараження (дегазацію) фосгену здійснюють за допомогою аміаку. При цьому утворюється цінне нітратне добриво — сечовина:
СОСІ, + 4NH3 = CO(NH2)2 + 2NH4C1.
Синильна кислота HCN — сильна отруйна речо¬вина загальної дії. При концентрації 2 мг/л миттєво викликає зупинку дихання і смерть.
Безумовними є досягнення хімії у створенні но¬вих матеріалів. Основою майбутнього прогресу аві¬аційної, космічної та інших видів техніки є компо¬зиційні матеріали.
На кожен квадратний метр підводного човна, який занурився, наприклад, на глибину 200 м, тисне стовп води масою 200 т. Протистояти такому тиску може тільки корпус із надміцної сталі. Але чи тільки сталі? Незважаючи на високу міцність, сталь важка, має велику густину. З появою пластмас стало мож¬ливим створення нових матеріалів із заданими влас¬тивостями. Для того щоб надати пластмасам міцності, в синтетичну смолу (найчастіше епоксид¬ну) включили арматуру зі скляного волокна — і на¬родився склопластик. Густина його в чотири рази нижча ніж у сталі, а міцність лише трохи менша. Крім того, склопластик має хороші тепло- звуко- і електроізоляційні властивості в поєднанні з висо¬кою корозійною і хімічною стійкістю до морської води, розчинників та інших агресивних середовищ.
Склопластики застосовують на підводних човнах. З них, наприклад, виготовляють надбудови й огорожі рубок, деталі антен, перископів, повітряних шахт. На американському підводному човні «Дельфін* з глибиною занурення 600—900 м із склопластика ви¬готовлено балони із стисненим повітрям.Склопластики широко застосовують у корабле¬будуванні, авіації, ракетобудуванні та інших галузях техніки. Вплив маси ракети на дальність стрільби в закордонній пресі ілюструвалася таким прикладом: якщо зменшити пасивну масу конструкції лише на 1 кг, то дальність стрільби збільшиться на 16 км. Для зменшення пасивної маси ракети використову¬ють склопластики, до складу яких входить 80 % скло¬волокна (яке містить оксиди Силіцію, Бору, Маг¬нію, Натрію, Калію), а як матриця використовуєть¬ся епоксидна смола. Корпуси твердопаливних дви¬гунів балістичних ракет «Поларис» А-2 і А-3, морсь¬кої ракети «Посейдон» і «Мінітмен», якими озброєні атомні ракети підводних човнів, виготовлені із склоп¬ластика. З нього виготовляють також балони для збе¬рігання на борту газів високого тиску, носових ко¬нусів бойових частин балістичних ракет, на деяких типах зенітних ракет зі склопластиків виготовлено поверхні управління, стабілізатори, пускові трубо-контейнери.