Алюміній

Прийнято усі бронзи поділяти на олов'яні і безолов'яні.

Олов'яні бронзи. Олово на механічні свойства міді впливає аналогічно цинку: воно підвищує міцність і пластичність. Кількісно цей вплив виражений ще більш сильно. Крім того, сплави міді з оловом володіють високою антикорозійною стійкістю і гарними антифрикційними властивостями. Цим обумовлюється застосування бронз у хімічній промисловості для виготовлення литий арматури, а також як антифрикційний матеріал в інших галузях.

Бронза добре обробляється тиском і різанням. Вона має дуже малу усадку при литті: менш 1%, тоді як усадка латуней і чавуна складає близько 1,5%, а більш 2%. Тому, незважаючи на схильність до ліквації і порівняно невисоку вологотекучість, бронзи застосовують для одержання складних по конфігурації виливків, включаючи художнє лиття.

Олов'яні бронзи легують цинком, нікелем і фосфором. Цинку додають до 10%, у цій кількості він майже не змінює властивостей бронз, але робить їх дешевше. Свинець і фосфор поліпшують антифрикаційні властивості бронзи і її оброблюваність різанням.

Олов'яні бронзи дорогі, тому в народному господарстві їх застосовують обмежено.

Бронзи безолов'яні. В даний час існує ряд марок бронз, не утримуючого олова. Це подвійні чи частіше багатокомпонентні сплави міді з алюмінієм, марганцем, залізом, свинцем, нікелем, берилієм і кремнієм.

У багатьох випадках ці бронзи не тільки не уступають олов'яним бронзам, але по деяких властивостях і перевершують їх. Алюмінієві, кремнієві й особливо берилієві бронзи перевершують їх по механічних властивостях, по корозійній стійкості, кремнєцинкова по вологотекучості.

Перевагою деяких з них (алюмінієвої, берилієвої) є також і те, що вони можуть бути піддані термічній обробці, у результаті чого збільшується їхня міцність. Величина усадки при кристалізації у всіх цих бронз більш висока, чим в олов'яних. У цьому відношенні олов'яна бронза неперевершений ливарний сплав.Сплави мідь-фосфор не можуть служити машинобудівним матеріалом, тому їхній не можна віднести до бронзам. Однак вони є товаром на світовому ринку і призначаються в якості лігатура

при виготовленні багатьох марок фосфористих бронз, а також і для розкислення сплавів на мідній основі.

Серед інших мідних сплавів, крім латуні і бронз, найбільш значимої є група міднонікелівих сплавів.

Мідь і нікель мають однакові кристалічні ґрати і майже однаковий розмір атомів, тому при сплавці вони утворять безупинний ряд твердих розчинів. Зміна властивостей тведого розчину в такій системі відбувається теж безупинно. Тому розподіл меднонікелевих сплавів на ті, у яких основою є мідь, і ті, у яких основа нікель, варто вважати умовним.

Нікель, введений у мідь, сильно змінює її властивості. Твердість, міцність і пластичність сплавів при збільшенні змісту нікелю зростають. Електропровідність різко знижується, і це використовують для створення сплавів на мідній основі з високим електросопротидією. Легування нікелем викликає значне підвищення антикорозійної стійкості. Змінюється і зовнішній вигляд уже при 15% Ni виходить сріблисто-білий колір сплавів, зовсім відмінний від кольору міді.

Призначення кожного міднонікелевого сплаву, як правило, вузьке і цілком визначене, відповідне його основним властивостям. Так, сплав з 19% Ni красивий по зовнішньому вигляді, пластичний, добре пручаються корозії і стиранню, тому його застосовують, зокрема, для карбування монет і медалей; сплав з 40% Ni, легований марганцем має найбільш високе електропротивагу з усіх міднонікелевих сплавів, тому його застосовують для електротехнічних цілей, у термопарах і т.д.

Найбільше широко застосовувані сплави міді з нікелем: мельхіор, нейзильбер, манганін, костянтин, конель, куниаль А, куниаль Б. У цих сплавах, крім хімічного складу, по основних елементах контролюють зміст одинадцяти домішок, у числі яких кремній, вуглець, вісмут, миш'як, свинець, сурма і т.д.