Алюміній

Для підвищення міцності силуміну зміст кремнію в ньому знижують до 4,5-5,5%, але додатково вводять легуючі добавки міді, марганцю і магнію, наприклад, марка АЛЗ. Це робить його і більш міцним і зміцнюючими при загартуванні й старінні.

Силумін марки ЧЕРВОНИЙ 11, що містить велику кількість цинку, володіє особливо високої вологтекучість; його застосовують для одержання виливків дуже складної конфігурації.

Легування помітне поліпшує властивості алюмінію. Так тільки тимчасовий опір алюмінію розриву підвищується з 10 до 22 кг мм у дюралюмінії марки Д16. У стані ж максимального зміцнення міцність деяких сплавів підвищується до 58 кг мм .

Високий рівень механічних властивостей у сполученні з низькою питомою щільністю забезпечує дуже широке застосування алюмінієвих сплавів у найрізноманітніших галузях, особливо в літакобудуванні, авіамоторобудуванні, транспортному машинобудуванні й ін., де від зниження маси конструкції збільшується її корисна потужність.Алюмінієва промисловість відносно нова, сама велика і швидше всіх зростаюча серед основних підотраслей кольорової металургії, а разом із тим і найбільш монополізована. Наприкінці 70-х років майже половина усього виробництва первинного алюмінію в несоціалістичних странах була зосереджена на заводах трьох американських ("Алкоа", "Рейнолдз металз" і "Кайзер алюмініум") і однієї канадської ("Алкан") монополій, тісно зв'язаної з американським капіталом. Вони не тільки панують в алюмінієвій промисловості США і Канади, але і захопили важливі позиції у ряді європейських держав (особливо сильні вони в Норвегії), у Японії й Австралії, у бокситодобуваючих країнах Центральної Америки й Африки. Підприємства широковідомих монополій французкою "Пешине С. А.", швейцарської "Алюсюис", східноногерманскою "Ферайнигте Алюминиумверке А. Г." і трьох японських дають більш 1 5 виробництва алюмінію в розвитих капіталістичних країнах.

У 1950 р. алюмінієві заводи малися в 12 промислово розвитих капіталістичних країнах і лише в одній що розвивається, причому 99% виплавки було сконцентровано в шести головних капіталістичних країнах і чотирьох, де основну роль в електроенергетики грали В Канаді, Норвегії, Австрії й Швейцарії. ДО 1977 р. частка останніх чотирьох держав у світовому капіталістичному виробництві упала більш ніж удвічі (до 8.9%), а число країн, що роблять алюміній, перевищило 30; серед них одинадцять, що розвиваються: Гана, Індія, Бразилія, Бахрейн (c виробництвом понад 100 тис. т рік), Аргентина, Суринам, Камерун (понад 50 тис. т), Венесуела, Мексика, Іран, Південна Корея. Алюмінієвою промисловістю обзавелися Австралія, Нова Зеландія, ПАР і Ісландія. Вона тепер є в переважному більшості західноєвропейських держав. Однак усі разом узяті, що з'явилися після 1950 р., 19 нових виробників алюмінію дають він менше, ніж одна Японія, що випередила по масштабах виробництва Канаду. З європейських держав бідна гідроресурсами ФРН випередила не тільки Францію й Італію, але і Норвегію, а Нідерланди роблять тепер більше алюмінію, чим альпійські Швейцарія й Австрія разом узяті. і почасти результат зниження питомої елекроємкості алюмінієвого виробництва (з 22-25 тис. кВт год. на 1 кг до 11-12 тис. на новітніх підприємствах підотраслі), а головним ситуації, що образ-змінилася, в електроенергетиці більшості держав: різкого падіння частки ГЕС у електробалансі і перекладі їх у цьому зв'язку на роботу переважно в піковому й напівпіковому режимі; крім того, завдяки технічному прогресу, подешевшала вироблення елекроенергії на ТЕС, що особливо працюють на дешевому паливі. У більшості економічно розвитих країн нові алюмінієві заводи локалізують у розрахунку на власні паливні бази (наприклад, у Руру) чи на привізне паливо (біля Гамбургу, у портах Японії); у Великобританії побудований навіть завод у розрахунку на одержання електроенергії від АЕС (на о-ві Энглси).

Більшість розвитих капіталістичних держав, у тому числі всі шість головних держав, хоча і покривають основну частину внутрішнього попиту на алюміній власним виробництвом, є все-таки його нетто-імпортерами. Найважливішими нетто-експортерами залишилися Канада й Норвегія. До числа "нових" експортерів алюмінію відносяться, Камерун, Суринам, з недавніх пір Нова Зеландія, Ісландія і зовсім не багаті гідроенергоресурсами Нідерланди, Греція, і Бахрейн і деякі інші країни Близького Схід.

На сьогодні ціна тонни алюмінію складає приблизно 1640 $ за тонну на Лондонській біржі металів. І треба відзначити, що зараз на ринку алюмінію попит сильно знизився. Обвальне падіння цін на алюміній у 1993 р. змусило сімох основних світових виробників скоротити випуск металу на 1044 мільйона тонн у рік. Основними країнами-виробниками була укладена угода про обмеження виробництва алюмінію, що минає в грудні 1995 р. Ужу зараз відомо, на скількох після закінчення терміну дії угоди основні виробники розширять своє виробництво алюмінію. Так, норвезька група "Норск хидро" у 1996 р. повернеться до повного завантаження потужностей, що передумовлює додатковий випуск 70000 тонн металу. Голландська "Хуговенс" збільшить своє виробництво на 42000 тонн, канадська "Алкан"-на 124000 тонн. Найбільші заводи Росії об'явили про те, що повне завантаження виробничих потужностей буде досягнута вже в майбутньому році, однак, швидше за все, на думку французької газети "Трибюн", намічена задача не буде виконана через проблеми з постачанням сировиною. Проте, по оцінках, у 1996 р. Росія зробить 2.7 мільйона тонн і експортує