Місцеві збори

До речі, Німеччина одна з деяких країн, де застосовується не тільки вертикальне, але і горизонтальне вирівнювання прибутків регіонів. Високоприбуткові Землі ( наприклад, Баварія, Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалия ) перераховують частину своїх фінансових ресурсів менш розвиненим Землям - Шлезвиг-Голштейну, Саксонії й іншим.

Значні особливості має фінансова система Нідерландів. Якщо в США є три більш-менш самостійних рівнів податків, у Німеччині поряд із цим відбувається розщеплення основних податків на три рівня, то в Нідерландах місцеві податки явно грають другорядну роль. Основні податкові надходження зосереджені в бюджетах держави і Земель, що розподіляються потім у виді субсидій і субвенцій. Власні прибутки в місцевих бюджетах, навіть у бюджетах значних міст, не перевищують 11-12%.

Покажемо це на приклад бюджету м. Гааги на 1990 р. Загальний його обсяг - 2,8 млрд. гульденів. З них - лише біля 12 % складають власні прибутки. Основна стаття - податок на нерухомість, що приносить більш 160 млн. гульденів. Він складається з двох частин : одна стягуєтьться з власників будинків і споруджень, інша - з тих, хто цим будинком користується, тобто з орендарів. Одиницею, із яким обчислюється податок, служить сума в 3 тис. гульденів. Власник вносить у скарбницю міста за її 10, орендар - 5,5 гульдена. Ще 40 млн. гульденів із свого прибутку вносять у бюджет Гааги підвідомчі бургомистрату підприємства : енергетичного, водопровідного і газового господарства, морський порт.

Ледве більше 100 млн. гульденів приносять податки на туристів, на вивіз сміття, на утримання домашніх тварин, на паркування автомашин у місті, а також стягування мит.

Біля 2,5 млрд. гульденів, або основну частину бюджету Гааги, складають урядові субсидії, що підрозділяються на дві частини : муніципальний фонд, переданий у розпорядження бургомистрата, що розпоряджається їм за своїм розсудом, і цільові засоби. Останні витрачаються на утримання поліції, соціальне забезпечення. Цільові асигнування серйозно стримують самостійність бургомистратов у розпорядженні фінансовими ресурсами міста. Але уряд країни вважає, що в таких областях, як охорона порядку, соціальне забезпечення, необхідно домогатися визначеного рівня обслуговування кожного жителя Нідерландів незалежно від того, у який із 11 провінцій або на території якого з 750 муніципалітетів він мешкає. Цей приблизно однаковий рівень дотримується від міста Катвоуд, де біля 300 жителів, до Амстердама, населення якого - майже 700 тис. чоловік.

У бюджетах міст Фінляндії, навпакии, домінують власні прибутки. Статті прибутків бюджету міста Хельсінкі на 1990 р. (млн. марок):

Податки 7053,3

Збори4440,5

Державні субсидії 1879,2

Позички332,9

Інші прибутки 2781,3

Обсяг бюджету м. Хельсінкі, як бачимо, складає біля 16,5 млрд. марок. З них майже 14,3 млрд., або 86% - власні прибутки. На позички припадає лише 2% загального обсягу прибутків.

Муніципалітет Токіо віддає перевагу в основному обходитися своїми ресурсами, заснованими на податках. У середині вісімдесятих років державні субсидії в обсязі бюджету міста не перевищували 9%. Потрібно відзначити, що в інших містах Японії їх питома вага в середньому в два рази вище.

Орієнтація на власні прибутки і на збалансованість бюджету посилилася після фінансової кризи, що охватили ряд великих міст світу в 70-х роках. Наприклад, бюджет м. Токіо був зведений із дефіцитом у 376 млрд. йєн.У той же час майже у всіх країнах місцеві органи керування не мають права податкової ініціативи. Види податків затверджуються центральним урядом ( у США - це прерогатива штатів ), а питання про ставки вирішує міста. У деяких країнах центральний уряд формально дозволяє місцевим органам самим встановлювати податки. Але в цьому випадку воно лишає за собою контроль за їх ставками та сумами.