Концепції адміністративної та податкової держави

Так, загибель Римської та Візантійської імперій обумовлена системною кризою, частиною якої було скорочення податкових надходжень у результаті занепаду економіки, зменшення кількості платників, втрати контролю над кордонами. Гостра дефіцитність державних фінансів супроводжувала і крах тих імперій, які розпалися на очах у Шумпетера та його сучасників. Значною мірою параліч здатності приборкати тіньову економіку, переслідувати і карати порушників фінансової дисципліни властивий останнім рокам існування СРСР, який, до того ж, не був податковою державою в повному розумінні цього слова.

Другий урок полягає в тому, що державу, яка намагається підмінити собою економіку, прагне виконувати весь комплекс економічних і політичних функцій, неминуче очікує банкрутство. За Шумпетером, соціалістична держава, котра володіє економікою, сама господарює і відповідно, не збираючи податків, живе за рахунок відрахувань від прибутків державних підприємств і організацій, а громадяни якої замість того, щоб дбати про власні інтереси, очікують на блага від держави, приречена. Пророцтво Шумпетера тим вагоміше, бо він був сучасником народження першої соціалістичної держави і відразу передбачив, що фактично безподаткова держава з неефективною усуспільненою економікою нежиттєздатна в принципі, час її існування – не більше, ніж поступова агонія. Вочевидь, як фатум, ним напророчений, збувся.

Проте податки і в “нормальній” податковій державі мають мати міру. Аби не стати економічним паразитом, не перестаратися у виконанні фіскальної функції держава вправі брати з приватного сектора лише стільки податків, скільки сумісно із збереженням індивідуальної вигоди платників. Іншими словами, податкова держава повинна вимагати з платників не так багато, щоб вони втрачали фінансовий інтерес до виробництва, щоб рівень оподаткування паралізував економічну енергію, спричиняв деморалізацію суспільства. В противному разі також наступає криза податкової держави, коли податки руйнівним чином позначаються „спершу на економіці, потім на способі життя, а наостанку – на культурному рівні” [50, р.82 ].

Даремно думати, що фіскальні кризи були можливі лише в минулому. Так, феноменальна економічна, воєнна, технологічна, інформаційна могутність США як єдиної супердержави – зовсім не гарантія від фіскальної кризи сучасної американської держави. Експерти б’ють тривогу з того приводу, що починаючи з 2010 р. вийдуть на пенсію близько 80% американців, які народилися в період демографічного буму після закінчення Другої світової війни. На той час, коли даний процес завершиться в 2030 р., населення похилого віку зросте вдвоє. Відповідно покоління, котре прийшло в світ на початку XXI ст., буде нести вдвоє вище в порівнянні з нинішнім рівнем податкове навантаження для фінансування соціальних виплат. Вкупі з проблемами бюджетних дефіцитів та зростаючого державного боргу це істотно ослабить фінансовий стан США.Аби запобігти неконтрольованому розростанню фіскальної функції податкової держави та масовому незадоволенню платників, що переростає в опір оподаткуванню, в країнах Заходу прийняті контрзаходи, котрі ми зводимо до трьох позицій: законодавчого обмеження податкового тягаря; додержання принципу не-афектації при інформуванні платників; клієнтурних технологій обслуговування платників з боку податкової служби.

Законодавче обмеження податків реалізується в формі періодичних податкових реформ, котрі, зазвичай, направлені на лібералізацію і спрощення податкової системи. Так, остання з подібних реформ, проведена у ФРН в 2003 р. під назвою “Порядок денний 2010”, передбачає зниження в 2005 р. максимальної ставки прибуткового податку з 53% до 42%, а мінімальної ставки – з 22,9 до 15%. На 2004 р. установлено проміжні компромісні ставки на рівні 45 і 16% відповідно. Іншою формою законодавчого контролю над висотою податків є конституційно зафіксовані норми оподаткування на зразок обмеження податку на нерухомість у штаті Каліфорнія (США) 1% ринкової вартості майна.

Принцип не-афектації полягає в доцільності формулювань законодавчих актів, а також текстів навчальної літератури таким чином, щоб переорієнтовувати настрої громадян і увагу неофітів фінансової науки від суто фіскального призначення податків до високої суспільно-державної ролі оподаткування. Інформаційне висвітлення збирання податків подавати в інтерпретації служіння інтересам людей. Дані аргументи – яскравий доказ того, як уважно і всесторонньо підходять західні спеціалісти до всіх аспектів оподаткування, в тому числі до впливу податків на суспільну свідомість.

Клієнтурні технології роботи з платниками передбачають ставлення до платника податків із боку персоналу податкового відомства за ринковим правилом, – як до обслуговуваного клієнта, котрий, звісно, завжди правий. У такий спосіб оподаткування і контроль над платниками набуває рис сервісу. При сервісному підході центральна фігура податкового процесу, його головна діюча особа, господар становища в державі – платник, а не збирач податків.

У результаті названих засобів сучасна адміністративно-податкова держава за класичною схемою здержувань та урівноважень здатна стримувати власні фіскальні апетити.