Концепції адміністративної та податкової держави
Традиційним податковим системам існують принаймні три альтернативи: глобальна податкова система; безподаткове фінансування державних потреб; і давня химера податкових реформаторів – єдиний податок.
Створення глобальної податкової системи ще не вийшло з стадії концептуального обговорення.
На тему можливості наповнення бюджету шляхом добровільних відрахувань від індивідуальних доходів при умові скорочення до мінімуму державних функцій фантазує ультраправий американський економіст Аєн Ренд (Ayn Rand) у роботі “Фінансування держави у вільному суспільстві”. Як уявляє автор цієї екстравагантної ідеї існування безподаткової держави?
За Рендом, мінімально необхідні затрати на утримання армії, поліції, адміністративних установ і органів правопорядку можуть бути покриті за рахунок добровільних внесків на рівні 5–10% від індивідуальних доходів. Він апелює до досвіду церкви, котра подібним чином акумулює десятки мільярдів доларів, а також розраховує на економію непродуктивних видатків на зразок відмови від утримання “антикапіталістичної” Організації Об’єднаних Націй. Реалізацію свого проекту, щоб не сказати прожекту, фінансованої на добровільних засадах держави, Ренд пов’язує з рядом умов: ліквідацією суперечних духові капіталізму держави загального добробуту, змішаної економіки, втіленого в глобалізації нового світового порядку [52]. Ми вважаємо ідеї Ренда утопічними.
Якщо прийняти до уваги періодичні податкові реформи, а також часткові зміни, доповнення, модифікації, конструювання податкової системи – тривалий, складний, по суті безперервний процес. В такому разі чи не можна звести податкову систему до абсолютної простоти за допомогою запровадження єдиного податку? Фінансова наука знає декілька проектів такого роду, якими то захоплювалися, то їх висміювали.
Найбільш відомі з них походять із Франції та США: “королівська десятина” Себастіана Вобана (1633–1707), єдиний податок на землю Франсуа Кене (1694–1774) і Генрі Джорджа (1839–1897). І хоч ні один із цих та інших проектів не був практично реалізований, єдиний податок подібно до вічного двигуна пропонують знову й знову [53]. Наприклад, деякі економісти – Д. Львов і В. Соколов (Росія), М. Геффні (США), Ф. Харрісон і Р. Бенкс (Велика Британія) – вбачають стратегічний фінансовий ресурс відродження Росії в заміні побудованої за західними стереотипами сучасної множинної податкової системи на оподаткування ренти від землі і природних ресурсів. Над реалістичністю даної пропозиції в Росії – країні унікально багатій природними ресурсами – варто задуматися.
Розглянуті нетрадиційні форми наповнення бюджетів за рахунок міжнародних податків, добровільних пожертвувань або єдиного податку ще не вийшли і навряд чи вийдуть із стадії ідей і гіпотез. Адміністративно-правова держава була і в майбутньому, настільки можна передбачити, залишається податковою державою. Тому ми вважаємо цілком правомірним злиття цих понять в одне – адміністративно-податкова держава.
Раз податки по праву знаходиться в центрі державного життя, в розвинених країнах Заходу давно склалася податкова (фіскальна) держава – оснований на податках орган виконання суспільних функцій по розміщенню та (пере)розподілу ресурсів, регулюванню соціально-економічних процесів засобами оподаткування та фіскальної політики.Автор ідеї та поняття “податкова держава” – видатний економіст і соціолог Йозеф Шумпетер (1883–1950). За його словами: “Податки не лише допомогли створити державу. Вони сприяли оформленню її. Податкова система стала тим органом, розвиток якого спричинив появу других органів. За допомогою податкового законодавства держава підпорядкувала собі приватні господарства і забезпечила домінування над ними. Податок вносить дух грошей і розрахунку в усі закутки, де ним до того і не пахло, і таким чином стає творчим фактором самого державного організму, який створив податок” [50, c.79]. Суттєву типологічну ознаку податкової (фіскальної) держави Шумпетер вбачав у зростаючій важливості та новому значенні оподаткування і державного боргу в національних державах, що зумовлено посиленням централізованої влади, розширенням урядових функцій, активністю зовнішньої політики, амбіціями національних еліт. (За даними ознаками і Україна вже належить до такого типу держав).
Монографії, написаній у 1918 р. із викладом вчення про податкову державу, Шумпетер не випадково дав назву “Криза податкової держави” (“Die Krise des Steuerstaates”) [50, c.67]. Погляди Шумпетер можна пояснити з огляду на обставини епохи та його творчого життя. Приводом для висновків про кризу податкової держави слугували грандіозні події початку ХХ століття: Перша світова війна, крах чотирьох імперій (Австро-Угорської, Російської, Німецької, Турецької), соціалістична революція в Росії, а також перші важкі роки самостійної Австрії, де Шумпетер деякий час займав посаду міністра фінансів.
З аргументів Шумпетер випливає, що криза податкової держави настає за певних умов: втрати державою здатності збирати податки і/або повністю контролювати податковий процес; одержавлення господарської системи; перебільшеного розвитку фіскальних засад державності.