Податок на додану вартість

Податок на додану вартість – головний непрямий податок в Україні і основне джерело наповнення дохідної частини бюджету. Цей податок було введено у 1992 році Декретом Кабінету Міністрів (його ставка становила 28і%). ПДВ разом із акцизним збором замінив податок з обороту і податок з продажу. Частка ПДВ складала 39,3 % від загального обсягу податкових надходжень. Відомо, що непрямі податки виступають головним чинником зростання внутрішніх цін, звуження внутрішнього ринку, обмеження сукупного попиту, падіння конкурентоспроможності вітчизняних товарів та вимивання обігових коштів підприємств. Тому у 1995 році ставка ПДВ була зменшена до 20 %. Але й на сьогодні залишається нагальним питання зменшення ставки цього податку через те, що головними його платниками виступають підприємства, які випускають кінцеву продукцію з високою часткою доданої вартості (машинобудування, легка та харчова промисловості) та за рахунок яких можливий економічний розвиток держави, тобто в податковій системі існує суттєва суперечність – між стимулюванням зростання ВВП та ставкою податку на додану вартість.

На перший погляд можна не погодитися з цією думкою через те, що у 2000 році відбулося зростанням ВВП на 6 % та зменшення частки податку на додану вартість у структурі доходів Зведеного бюджету до 19,2 % (темп падіння до попереднього року становив 5,9 %). При цьому ставка ПДВ залишалася на рівні 20 %. Пояснити таку ситуацію можна таким чином. Збільшення обсягів ВВП відбулося, в основному, за рахунок зростання обсягів продукції у паливно-енергетичному та металургійному комплексі, яка має у кінцевій продукції низьку частку доданої вартості та більшість якої експортується. Тому справляння ПДВ не мало істотного впливу на рентабельність продукції цих галузей. Крім того, ці галузі мають суттєві пільги щодо сплати ПДВ. Основний податковий тягар зі сплати ПДВ припадає на галузі, що виробляють продукцію з високою часткою доданої вартості – машинобудування, будівництво (їх ще називають інвестиційними галузями), харчова, легка, переробна промисловість, основними споживачами якої є населення країни. Відсутність у чинному законодавстві галузевої диференціації зі сплати ПДВ призвела до поглиблення в економіці суперечностей щодо структурної перебудови промисловості, всупереч логіці, на яку сподівалися, розпочинаючи трансформаційні перетворення. Так, частка базових галузей, які включають паливно-енергетичний та металургійний комплекси, збільшилась з 23 до 52,2і% за цінами внутрішнього ринку за період з 1991 до 2000 року. У результаті вітчизняна продукція галузей з високою доданою вартістю втрачає свою конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Це, в свою чергу, зумовлює збільшення частки витрат населення країни на споживання, менше коштів залишається на заощадження (потенційний інвестиційний ресурс підприємств), тобто не відбувається реального зростання добробуту населення країни.

Акцизний збірАкцизний збір також є непрямим податком. Його відносять до категорії індивідуальних (специфічних) акцизів, які, на відміну від універсального акцизу – ПДВ, встановлюються на окремі види товарів за диференційованими ставками. Цим податком обкладаються споживчі товари, які не є предметом першої необхідності та рівень рентабельності яких достатньо високий. За допомогою акцизного збору намагаються вирішити фінансові проблеми держави за рахунок більш заможних верств населення та пом’якшити регресивність податків на споживання в цілому. На відміну від ПДВ, акцизним збором оподатковуються лише товари і не оподатковуються роботи та послуги. Крім того, кожна група підакцизних товарів має визначену ставку, тоді як ПДВ стягується за універсальною ставкою. З точки зору соціальної справедливості, акцизний збір має переваги над ПДВ, оскільки підакцизні товари споживаються, як правило, заможними верствами населення, що пом’якшує регресивність ПДВ, основний тягар якого розподіляється між широкими верствами населення. Тому чітку тенденцію до зростання частки акцизних зборів у структурі податкових надходжень, яка намітилася з 1995 до 2000 року (див. табл. 3.3), можна вважати позитивною, але слід остаточно законодавчо визначити перелік підакцизних товарів та ставки цього податку. Питома вага акцизів у структурі доходів Зведеного бюджету у 2000 році зменшилася на 0,8 % до попереднього року. Це можна пояснити, перш за все, зростанням майже в 1,6 раза порівняно з 1999 роком частки пільг зі сплати акцизного збору в структурі сум наданих пільг. По-друге, така ситуація може свідчити про ухилення зі сплати акцизного збору через те, що у переробній промисловості (випуск тютюну, спирту і алкогольних напоїв) у цей період відбулося зростання обсягів продукції. Зокрема, у харчовій промисловості приріст обсягів випуску продукції у 2000 році до 1999 року становив 26,1 % (у порівняльних цінах). Крім того, у 2000 році відбулося зростання реальної заробітної плати населення на 6,2 %, що, в свою чергу, вплинуло на підвищення сукупного попиту на внутрішньому ринку. Зменшення частки акцизних зборів у структурі доходів Зведеного бюджету є також наслідком розширення дохідної бази бюджету за рахунок неподаткових надходжень, які у 2000 році складали 25,8 % від загального обсягу доходів. Зробити однозначний висновок щодо впливу обсягів надходжень зі сплати акцизного збору на структуру податкової системи важко. З одного боку, відбувається значне збільшення частки акцизного збору в структурі податкових надходжень, з іншого – у 2000 році відбулося зменшення питомої ваги цього податку у структурі доходів Зведеного бюджету. Тому при прийнятті остаточних рішень з цього питання важливо враховувати всі вищезазначені фактори, які впливають на структуру податкової системи в цілому.

Мито

Мито є також податком на споживання, який сплачується з товарів, що переміщаються через митний кордон країни, тобто з товарів, які ввозяться, вивозяться або проходять транзитом. Держава має проводити виважену митну політику з метою створення конкурентного середовища як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках для вітчизняних товаровиробників шляхом встановлення обґрунтованих митних ставок. На відміну від інших податків, політика у сфері митного оподаткування спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів. Ставки мита, як і акцизного збору, диференційовані за групами товарів. Однак перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, набагато ширший, ніж у акцизного збору.