Вивчення стану ринку продукції як зовнішнього чинника податкоспроможності суб’єктів господарювання

Т = постійні витрати / (ціна одиниці продукції – питомі змінні витрати).

Визначити обсяг реалізації продукції, при якому буде отримано задану суму прибутку, за формулою:

(постійні витрати + прибуток) / (ціна одиниці продукції – питомі змінні витрати).

У випадку випуску багатономенклатурної продукції розраховують суму виручки, яка забезпечить задану суму прибутку, таким чином:

((постійні витрати + прибуток) / питома вага маржинального доходу у виручці від реалізації).

Зона безпеки підприємства визначається таким чином:

(Виручка – Тб) / Виручка.

Ця величина показує різницю між фактичним та критичним обсягами продажу.

Оскільки за такими розрахунками можна визначити майбутні обсяги продажу і прибутки, то, застосувавши діючі ставки податків, можна з’ясувати, які кошти підприємство повинне сплатити в бюджет за результатами діяльності. Але такий прогноз ще не дає змоги визначити, чи дозволяє фінансовий стан підприємства вчасно розрахуватися. Зате власники та адміністрація отримують потрібну інформацію для подальшого співставлення з фінансовими можливостями.

3. Необхідність прийняття рішення про реалізацію продукції за ціною нижче собівартості, як правило, виникає в умовах спаду виробництва або у тих підприємств, замовники яких з будь-яких причин відмовилися закуповувати велику партію продукції. У таких випадках виникає затовареність складів. Не кожна продукція піддається довгостроковому зберіганню. Крім того, навіть якщо це продукція з великим терміном придатності, під час тривалого зберігання вона може морально застаріти. На зберігання такої продукції ще й додатково треба затрачувати кошти у зв’язку з орендою складів, оплатою послуг з охорони та складування і ін. Тому підприємства-виробники зацікавлені у мінімізації таких витрат.

У таких випадках ними може бути прийняте рішення про реалізацію продукції за цінами, нижчими від собівартості. Приймаючи таке рішення, підприємства порівнюють збитки від реалізації з тими витратами, які необхідні для подальшого зберігання продукції. Якщо ці збитки нижчі, ніж витрати щодо зберігання разом з витратами неявними, пов’язаними з моральним зносом продукції, то виробник приймає рішення про реалізацію за цінами нижче собівартості. Крім того, обґрунтування може провадитися на основі розрахунку зміни питомої ваги постійних витрат у виручці. Якщо обсяги продажу скорочуються, то постійні витрати у сумі виручки відносно зростають і завжди настає такий момент, коли подальші збитки стають непосильними для підприємства. У таких випадках також приймається рішення про реалізацію за зниженими цінами.

Але характерною ознакою є те, що знижувати ціни підприємства можуть лише до визначеного рівня. Якщо ж ціна реалізації не перевищує навіть постійних витрат, то подальший продаж продукції є абсолютно безперспективним.

Зниження ціни нижче собівартості може провадитись також у рекламних цілях. Проведена таким чином реклама призводить до збільшення обсягів продажу і валові прибутки підприємств не скорочуються. Це дозволяє у кризовій ситуації зберегти обсяги виробництва.

Але питання реалізації продукції за ціною нижче собівартості завжди повинні бути узгоджені з діючим механізмом оподаткування.Податкове законодавство більшості країн передбачає, що у випадку реалізації за цінами нижче собівартості з метою оподаткування враховується не фактична виручка, а виручка, розрахована чи за середніми ринковими цінами, чи за собівартістю. Таким чином, приймаючи рішення про реалізацію у збиток, підприємство має бути готовим до того, щоб сплатити додаткові податки понад отриманих сум.

Література: