Класифікація економічного контролю як передумова його удосконалення

Класифікація економічного контролю необхідна для наукової розробки основ його теорії, подальшого удосконалення практики контрольно-ревізійної роботи суб’єктів усіх форм господарювання, підвищення їх ефективності та якості, підготовки і покращання кваліфікації ревізорських кадрів. У зв’язку з цим виникає необхідність:

– дати оцінку діючої класифікації контролю;

– визначити принципи класифікації економічного контролю стосовно перехідного періоду до ринкових відносин.

Необхідно зазначити, що нині не спрощуються, а, навпаки, ускладнюються фінансові аспекти діяльності держави у зв’язку з активним залученням комерційних структур, використанням банківської інфраструктури й інфраструктури інших фінансово-кредитних установ для обслуговування державних зобов’язань внаслідок виходу держави на ринок як власника майна і виробника товарів і послуг. Незважаючи на те, що проблемі класифікації контролю в економічній науці приділяється багато уваги, єдиний підхід до її вирішення і на сьогодні відсутній. У результаті цього форми, види і методи контролю трактуються по-різному. Донині зберігаються різні підходи до обґрунтування критеріїв класифікації контролю, не створено його класифікаційних моделей*. Причиною нерозв’язання цієї проблеми є її складність, обумовлена переходом економіки до ринкових відносин, і, як наслідок, роздержавлення контролю, тобто утворення поряд із державними інших інститутів контролю, притаманних демократичному суспільству. Крім того, в основу визначення тих чи інших понять контролю покладено різні критерії.

В економічній літературі для класифікації контролю найчастіше обираються такі критерії: застосовувані форми і методи, види контролю, час проведення, джерела інформації. Важливе значення для розкриття проблем теорії економічного контролю має його класифікація за організаційними формами, видами й методами.

При класифікації, як зазначає Бутинець Ф.Ф., слід розмежовувати поняття “види” і “форми” контролю, проте одночасно відповідний вид контролю може бути організований у різних формах та різними методами [1, с.170]. Критичний аналіз наукових джерел показує, що більшість авторів не здійснюють класифікацію контролю за організаційними видами, а в багатьох випадках ця класифікація підмінюється формами контролю або його системою. У радянський період в основу критерію розподілу контролю на державний, позавідомчий, відомчий, внутрішньогосподарський і громадський одні автори покладали організаційні форми (Білуха М.Т., Мурашко В.М., Шпіг О.О.), інші – суб’єкти контролю (Вознесенський Е.О., Бєлобжецький І.А.), треті – характер контрольної діяльності (Журко Б.Ф., Ястребов В.Б.)**. У зв’язку з роздержавленням контролю відбулося подолання класового підходу до його сутності та скасування робітничого, народного та інших різновидів контролю, притаманних радянському суспільству. Відсутність обґрунтованої класифікації організаційних форм контролю не дозволяє розкрити сутність господарського контролю, обґрунтувати стрункість його системи в умовах переходу до ринкової економіки і його організацію на різних рівнях управління.

На нашу думку, в основу класифікації контролю за організаційними видами доцільно покласти структуру органів контролю, що виступають його суб’єктами.

Це, у свою чергу, дозволяє розподілити контроль на зовнішній (державний, незалежний) і внутрішній (відомчий, внутрішньогосподарський) (рис. 1). Така класифікація контролю обґрунтовується різним спрямуванням органів контролю.

Так, зовнішнім доцільно вважати контроль, що здійснюють спеціальні, вищі щодо об’єкта, що перевіряється, або незалежні від нього контролюючі органи. Відповідно внутрішнім контролем – у межах однієї організації або галузі (відомства), вважається контроль, що проводиться силами їх структурних підрозділів, тобто штатними працівниками. Зовнішній контроль доцільно поділити на державний і незалежний.

Державний контроль здійснюється усіма суб’єктами державного управління в межах їх повноважень, наприклад, Рахунковою палатою Верховної Ради України, Державним казначейством України, Державною податковою адміністрацією України та іншими органами і відповідно незалежний – аудиторськими фірмами (незалежними аудиторами і експертними органами). Державний контроль свою увагу в основному зосереджує на ключових позиціях економіки, господарської діяльності й збереженні власності в різноманітних галузях народного господарства, відомствах, міністерствах і на підприємствах.