Природа, принципи, функції податків

Таким чином, із трьох альтернативних епітетів, якими описують сутність податку (примусовий, добровільний, обов’язковий), точніша, ближча до дійсності інтерпретація податку як обов’язкового платежу. Обов’язок, особливо у високому громадянському сенсі, відрізняється від примітивного примушування і воднораз нерівнозначний охочій добровільності. В цивілізованому суспільстві громадянський обов’язок платити податки постає з усвідомленого морального принципу: “Я можу, виходить, я повинен”. На Заході давно розроблена соціологічна теорія вчення про податки, біля витоків якої стояв видатний американський учений-фінансист Едвін Селігмен (1861–1939). У контексті даної теорії характер оподаткування і поведінку платників пояснюють в економічних, політичних і морально-етичних категоріях.

Існують історичні приклади обов’язкового по суті й водночас добровільного по формі справляння податків. Так, в одному візантійському документі ще в VI ст. згадується село Афродіта, громада якого мала привілей фінансової автономії в тому розумінні, що була вилучена з-під влади імперського збирача податків. У порядку самоврядування жителі самі збирали належні платежі та вносили їх у центральну касу провінції•. Не важливо – багато чи мало було таких громад, тут важливий сам принцип.

Разом із тим вочевидь, що податки не сплачують з ініціативи самих платників. Немало людей не реагують на заклики добровільно додержуватися правових норм, дехто ніколи і не жив у відповідності з ними. В реальній суспільній практиці, коли мова заходить про фінансові інтереси національного масштабу і державної ваги, самоплив недопустимий. Великодушність і поблажливість в оподаткуванні недоречні. З цієї причини контроль за виконанням правил і обов’язків залишається необхідною функцією державних органів, хай навіть під риторику про добровільність. Успіх роботи податкового відомства знаходиться в залежності від того, в якій мірі уряд уміє переконувати та спонукати людей до соціальної відповідальності стосовно сплати податків або спроможний у раціональній формі заставити їх додержуватися установленої фіскальної дисципліни. Наприклад, у США “податковий бунт” 70-х років минулого століття – протест середнього класу проти росту податків на нерухомість – стих сам собою під акомпанемент закликів, що американці мають вкладати гроші у власну країну. В тому ж штаті Каліфорнія, де розпочався бунт, у 1990 р. подвоєння акцизу на бензин не викликало опору завдяки усвідомленню, що кошти будуть витрачені на будівництво нових автомагістралей.

З нашого погляду, саме в тлумаченні обов’язкового платежу податок найбільш адекватно відображає свою економічну суть, оскільки наближається до природного (“естественного”), натурального економічного акту – ринкового акту купівлі-продажу. Адже зміст останнього зводиться до добровільного вибору з боку покупця при обов’язковій оплаті купованого блага (товару, послуги) на умовах взаємно прийнятної угоди між продавцем і покупцем. По суті однотипний, хоч і квазі-ринковий по формі, обмінний акт відбувається в процесі демократично-правового механізму приймання рішень між державою – виробником суспільних благ і соціальних послуг – та їх споживачем в особі громадянина-платника податків. Схожість між оподаткуванням, як обмінним фіскальним середовищем забезпечуваних державою благ на платежі споживачів тих благ, та ринком посилюється ще й від того, що держава є монопольним постачальником деяких благ і тим порушує досконалу конкуренцію на ринку.Податки відомі людству вже декілька тисяч років. Так, в одному з найдавніших письмових джерел – Біблії – податки згадуються як явище вже звичне для людей, які жили близько 2,5 тисяч років тому. Поняття податку завдяки історичній давності так вкорінене в масовій свідомості, настільки стало саме собою зрозуміле, що в буденній дійсності не потребує ніякого роз’яснення. Не випадково проф. Йоахим Ланг (ФРН) пише про відмирання поняття податку при сучасному рівні його інституціалізації [17, c. 27–28], тобто закріпленні в свідомості неписаною традицією і писаним правом. Спеціалісти податкових служб у практичній роботі, зазвичай, обходяться без визначення податку, не наводять дефініцію податку і автори Основ Світового податкового кодексу. В деяких країнах, наприклад у Німеччині, немає повного податкового кодексу, що мотивується численними поправками і частими змінами законодавства, “в надрах якого розгублюються навіть досвідчені експерти” [17, c.11].

Проте, поняття податку має значення в наукових і навчальних цілях, потреба в ньому виникає, коли приходиться звертатися до податкової юрисдикції, наприклад, у судових процесах. У реальній суспільній практиці для конкретних людей і організацій поняття податку набуває практичного значення у зв’язку з правовими відношеннями між фіском і платником податків.

Основні ознаки податку, сукупність його визначальних властивостей розкривають дефініції, пропоновані в різних варіантах. Глибоко продумана сутність податків у їх “філософському” буржуазно-демократичному значенні, прикладом чого є дефініція, сформульована Установчими зборами в часи Великої Французької революції (1789 р.): “Оподаткування – спільний обов’язок громадян, форма компенсації та ціна тих переваг, які дає членство в суспільстві. В майбутньому за податками буде роль попередньої оплати забезпечення соціального порядку, вони будуть внеском (contribution), накладеним на кожного всіма” [44, c.153]. Зауважимо, що в редакції визначення французьких революціонерів XVIII ст. податки поширюються лише на громадян – людей, які утримують державу і тим самим заслуговують на громадянські права. З такого погляду неплатників податків скоріше можна назвати населенням, ніж громадянами, хоч за сучасних суспільних умов громадянських прав не позбавлені і ті, хто не платить податків. В одному з сучасних американських підручників наводиться таке визначення: “Податки – обов’язкові збори, накладені державою на дохід, видатки або майно, без точно визначеної зустрічної компенсації. Головна мета оподаткування полягає в мобілізації доходів для фінансування суспільних потреб” [46, р.1]. У першій частині визначення автор опирається на самоочевидні (позитивні) факти, згадка про суспільні потреби в другій частині вказує на бажані (нормативні) властивості податків. Тобто, автор описує податки не тільки такими, якими вони є (обов’язковими зборами), але й якими вини мають бути, – платежами на благо людей.