Принципи оподаткування та податкова політика
По-друге, фіскальна ефективність, – бюджетні доходи від справляння певних податків мають багатократно перевищувати додаткові видатки на обслуговування податків, а також на утримання відповідної податкової служби. Слід максимізувати масу доходу від податків, а не висоту податкових ставок, що відповідає відомому критерію А. Лаффера.
По-третє, при введенні податків і установленні процедур їх справляння треба передбачити захист від ухилення від податків, мінімізувати таку можливість або технологічно зробити ухилення економічно невигідним (надто дорогим, складним, небезпечним) для потенційного неплатника.
По-четверте, універсальність – ставки податків, норми і режим оподаткування мають бути максимально уніфікованими для різних категорій платників, регіонів і видів діяльності в тому числі і в міждержавному аспекті.
По-п’яте, податкове заохочення корисних видів діяльності (наприклад, інвестицій) і дестимулювання шкідливих (наприклад, забруднення довкілля). Щоправда, цей принцип знаходиться під сумнівом у прихильників принципу нейтральності податків. На їх думку, податки не здатні виконувати стимулюючу роль, адже в такому разі кращий стимулятор – відсутність податку. Варто також попередити, що податок на забруднення випадає з кола податків у традиційному розумінні форми участі в оплаті суспільних благ і державних послуг. Податок на забруднення, тобто на антиблаго, виконує скоріше функцію штрафу, фіскальної санкції, фінансової компенсації за заподіяну шкоду.
По-шосте, податкову систему в цілому треба оцінювати як за її прямим фіскальним ефектом, так і за загальним впливом на стан економіки (темпи економічного росту, рівні цін, інвестицій і зайнятості).
Деякі з наведених принципів аксіоматичні. Так, принципи визначеності, зручності й економічності збирання є самоочевидними, вони не потребують особливих доведень. По слову американського вченого-фінансиста Гарольда Гроувса, автора унікальної роботи “Податкові філософи”, “оподаткування – майстерність, техніка і воднораз наука” [45, c.24]. На перше місце в податковій справі поставлені знання і вміння, тобто науковий, професійний і адміністративний фактори в оподаткуванні.Так чи інакше принципи оподаткування торкаються проблеми забезпечення соціальної справедливості в оподаткуванні. Та, задамося питанням, – що означає справедливість, для кого вона і для чого? Абсолютного, однакового для всіх людей, однозначного в усіх ситуаціях суспільно-економічного буття поняття справедливості просто не існує. В філософському плані, за визначенням у Статуті Організації Об’єднаних Націй, принцип справедливості – категорія морально-правової та соціально-політичної свідомості, що дозволяє оцінювати суспільну дійсність і діяльність під кутом зору належного, того, що слід. Але рівень і характер свідомості, уявлення про належне у людей різний. Скажімо, бізнесмен і працівник його фірми можуть протилежним чином суб’єктивно сприймати прогресивну шкалу оподаткування доходів: перший оцінювати її негативно, другий – позитивно. Тобто, одні можуть розуміти справедливість у комуністичному сенсі за формулою “всім однаково”, інші – в дистрибутивному аспекті за принципом мерітократії “кожному – по заслугах”.
Протилежність ідеалів призводить до того, що в реальній суспільній практиці визначення норм справедливості є результатом суспільного вибору за демократичною процедурою. Процедурна справедливість означає поняття та критерії справедливості в ставленні до певних соціально-економічних явищ, підтримані більшістю голосів у представницькому законодавчому органі. Зазвичай, парламентські рішення опираються на домінуючі в даний момент, але загалом мінливі суспільні настрої. В питаннях процедурної справедливості наукові аргументи не завжди беруть верх над інтересами та емоціями.
Принципи виконують регуляторну роль. Завдяки дії принципів оподаткування в державах західного світу давно викоренений фіскальний макіавеллізм• – нерозбірливість у засобах збирання державних доходів, властиву добуржуазним суспільно-економічним формаціям. Сьогодні особливо зростає значення адміністративних принципів, які посилюють транспарентність (прозорість) податкового процесу, а також обмежують негативний людський фактор в оподаткуванні – бюрократизацію, корупцію, лобіювання рішень. Залишаючись ідеальними орієнтирами, принципи не відриваються від національно-історичних і соціально-економічних обставин свого застосування.
На основі здорового глузду та практичного досвіду всі автори розвивали і розвивають по суті одні і ті ж положення, що свідчить про певну сталість раз і назавжди відкритих істин фінансової науки. Загальний сенс принципів – зібрати належну суму державних доходів при умові зробити все можливе, аби якомога менше порушувати інтереси платників податків. Якщо ж спробувати звести всі принципи оподаткування до узагальнюючої формули, то найбільш переконливо звучить максима, запропонована видатним політичним діячем Франції, кардиналом Ришельє (1585–1642): не варто переобтяжувати підданих податками, як і не слід брати з них менше, ніж потрібно для держави. Дане повчання, перенесене з XVII в XXI ст., звучить так: задача податкової політики полягає в тому, щоб інтереси населення та підприємництва привести в сумірність з інтересами суспільства і держави.